Джонатан Свифт - Мандри Ґуллівера

Замість відповіді колишній губернатор обмежився заувагою, що я був у Лагадо ще замало часу, щоб мати правильну думку щодо країни та її мешканців. Та щойно ми повернулися до його палацу, він запитав, якої я гадки про цю будівлю, чи є в ній недоліки та чи не виникли в мене зауваження щодо зовнішності й одягу його слуг. Що я міг відповісти, якщо все навколо сяяло розкішшю та чистотою? Тоді М’юноді мовив: якщо я забажаю вирушити з ним до його сільського маєтку, розташованого в двадцяти милях від міста, там у нас буде більше дозвілля для бесід.

Наступного дня вранці ми вирушили в путь. Дорогою М’юноді звернув мою увагу на різні методи, що їх застосовують фермери, коли обробляють землю: вони здалися мені дивними. За незначним винятком, у полях не було жодного хлібного колоса, жодної сухої травинки. Але після тригодинної подорожі картина змінилася. Перед нами відкрилася прекрасна місцина: чисті й ошатні фермерські будинки стояли на невеликій відстані один від одного, навколо виднілись огороджені поля, виноградники, сади й луки. Давно не було такого приємного видовища. М’юноді помітив мій захват і, зітхнувши, повідомив, що тут починаються його володіння. Саме через це його співвітчизники глузують і ставляться до нього з презирством, тому що він погано господарює та є кепським прикладом для них.

Нарешті ми під’їхали до маєтку. Це була чудова будівля. Фонтани, сади, алеї, гаї – усе було розташовано зі знанням справи й бездоганним смаком. Я хотів був схвалити побачене, але М’юноді не звернув на мої слова уваги. Тільки по закінченні вечері, коли ми лишилися вдвох, він меланхолійно зауважив, що інколи міркує над тим, щоб повністю зруйнувати свої будинки та господарчі будівлі й почати все знову згідно з сучасними вимогами. В іншому разі він ризикує зазнати звинувачень у прагненні будувати химери, у кривлянні, невігластві, самодурстві, а також ризикує розгнівати його величність. Потім він додав, що мій захват зменшиться, щойно я довідаюся про те, про що навряд чи чув на летючому острові.

І от про що я дізнався. Близько сорока років тому деякі мешканці столиці вирушили на Лапуту – дехто в справах, інші заради розваги. Після п’ятимісячного перебування на острові вони повернулися з найповерховішими математичними знаннями та з летючими думками, що їх вони надбали в повітряних сферах. На землі ці люди відчували огиду до всіх колишніх починань і взялися перетворювати науку, мистецтво, закони, техніку, ба навіть мову. З цією метою вони дістали від короля привілей на створення Академії прожектерів у Лагадо. Тепер у всьому королівстві не знайти жодного міста, де б не було подібної академії. Тамтешні професори й академіки винаходять нові методи землеробства й архітектури, нові інструменти й приладдя для всіляких ремесел, за допомогою котрих, як вони вважають, одна людина може виконувати роботу десятьох, а за тиждень можна звести палац, який простоїть вічно, не потребуючи ремонту. Всі злаки та плоди визріватимуть увесь рік, а розмірами вони у стократ перебільшать ті, які існують тепер. Шкода лише, що жоден із цих проектів досі не вдалося втілити, а країна тим часом занепадає. Одначе це не зупиняє прожектерів. Щодо самого М’юноді, то він живе так, як жили його предки, уникаючи всіляких нововведень. Але його погляди поділяють лише небагато нащадків старовинних родів, до яких нині ставляться з презирством і ненавистю, як до ворогів науки й невігласів.

Наприкінці промови його ясновельможність зауважив, що не розповідатиме мені всіх подробиць, оскільки не хоче позбавити мене задоволення від відвідин Академії прожектерів, яку він покаже мені найближчим часом.

Кілька днів по тому ми повернулися до міста.

М’юноді познайомив мене з одним зі своїх друзів, роль якого полягала в тому, щоб супроводжувати мене під час мого візиту до Академії прожектерів. Сам М’юноді утримався від цієї поїздки, пам’ятаючи про свою лиху славу серед академіків.

Заклад цей займав декілька занедбаних будівель, розташованих на околиці міста. Мене добре прийняв президент академії, і я відвідував її щодня впродовж тижня. Тут налічувалося до п’ятисот кабінетів і лабораторій, та в кожному приміщенні працювали декілька винахідників і авторів незвичайних проектів.

Перший учений, якого я зустрів, був худющий, його обличчя й руки були вкриті киптявою, волосся скуйовджене та де-не-де обпалене. Уже вісім років він працював над проектом перегону огірків із метою добування з них сонячного проміння. Видобуті в такий спосіб промені хотіли вміщувати до герметично закупорених склянок, щоб потім використовувати, якщо літо буде надто холодним і дощовим. Учений поскаржився, що коштів на дослідження не вистачає, а цього року огірки неймовірно дорогі, й попросив пожертвувати хоча б щось заради заохочення прожектерського духу. Я вручив йому кілька монет із тих, що ними мій хазяїн, добре обізнаний зі звичками вчених добродіїв, забезпечив мене заздалегідь.