Джонатан Свифт - Мандри Ґуллівера

Якщо ворожнеча й розбрат між партіями стають особливо жорстокими, лікар рекомендує чудовий засіб для примирення опонентів. Він полягає ось у чому: ви берете першу сотню лідерів кожної партії та розбиваєте їх на пари так, щоб до кожної пари входили люди з головами приблизно однакового розміру. Потім два вправні хірурги водночас відпилюють політикам потилиці й розділяють їхній мозок на дві рівні частини. Частини міняють місцями. Ця складна операція потребує великої акуратності й обережності, але вчений запевнив нас, що, коли все зроблено за правилами, одужання гарантоване. Річ у тому, що дві різні половинки головного мозку, змушені співіснувати в тісному просторі того самого черепа, рано чи пізно дійдуть згоди і примирення та створять рівновагу в думках, що вкрай потрібна людям, які вважають, що вони здатні керувати світом.

Я був присутній, коли двоє науковців палко сперечалися про найзручніші й найдієвіші шляхи стягування податків, які не обтяжували б народ і не вели б до його зубожіння. Один стверджував, що було б справедливо оподаткувати всі людські пороки та недоумства; при цьому суму податку в кожному окремому випадку має встановлювати особлива комісія, що складається з сусідів. Другий дотримувався іншої думки: оподатковувати слід ті властивості душі й тіла, за які люди цінують себе найвище.

Жінок, за його проектом, слід оподатковувати за вроду та вміння вдягатися, але з жіночої вірності, цнотливості, здорового глузду й лагідності не має сенсу стягувати податки, оскільки прибутки від цих статей не відшкодують навіть витрат на утримання збирачів податків.

Іще один професор показав мені великий рукопис, що містив інструкції щодо розкриття політичних заколотів. У ньому я знайшов чимало цікавих і корисних для державних людей порад, хоча вони здалися мені не досить вичерпними. Я насмілився вказати на це професорові й запропонував внести деякі доповнення.

У королівстві Трібніа, де мені довелося побувати під час одної зі своїх подорожей, розкриття заколотів, як правило, є справою рук людей, які прагнуть створити собі репутацію тонких політиків, загасити суспільне невдоволення, а водночас наповнити свої скрині конфіскованим у заколотників майном. Передусім ці люди збираються й вирішують у вузькому колі, кого найвигідніше звинуватити в державній зраді, потім починаються переслідування цієї особи. У неї вдома проводять обшук, сама вона вирушає до в’язниці, а все написане її рукою передається до рук особливих фахівців, які вміють розкривати таємне значення кожного слова, склада й навіть літери в особистому листуванні.

Якщо ж нічого гідного для звинувачення не знайдено, застосовують метод перестановки літер у підозрілих листах, за допомогою якого можна дізнатися про найпотаємніші задуми й наміри заколотників. Так, якщо я в листі до друга пишу англійською: «Мій брат Том хворіє на геморой», знавець шифрувальної грамоти побачить у цих словах дещо інше. Із тих самих літер можна скласти фрази про те, що опиратися немає сенсу, змову викрито і треба тікати. Це і є найдієвіший метод.

Професор щиро подякував мені за ці безцінні факти й обіцяв не тільки вмістити їх до свого трактату, а й згадати моє ім’я.

Більше ніщо не утримувало мене в цій країні, і я почав думати про те, як би повернутися до Англії.

Володіння летючого острова Лапута займають частину континенту, який лежить на схід від недосліджених теренів Америки. Лагадо стоїть приблизно в ста п’ятдесяти милях від узбережжя Тихого океану, де розташовано найголовніший порт країни, що веде торгівлю з великим островом Лаггнегг. Сам Лаггнегг перебуває приблизно в п’ятистах милях від Японії. Японський імператор і король Лаггнеггу підтримують дружні стосунки, і між цими островами постійно курсують торговельні судна. Ось чому я обрав цей острів першою метою на шляху до Європи.

Тепло попрощавшись із моїм гостинним господарем, я найняв проводиря та двох мулів для перевезення багажу і невдовзі без будь-яких пригод опинився в головному порту королівства – він називався Мальдонада.

Однак тоді в гавані не було жодного корабля, який вирушав би в Лаггнегг, та й найближчим часом таких суден не чекали. У Мальдонаді я швидко завів знайомства, і всюди мене приймали дуже привітно. Один місцевий джентльмен якось запропонував мені розважитися невеликою екскурсією до острівця Глаббдобдриб, що у двадцяти трьох милях на південний захід від узбережжя. Він саме збирався туди разом із приятелем на баркасі, тож я міг би приєднатися до них.