Джонатан Свифт - Мандри Ґуллівера

Слово Глаббдобдриб, наскільки я зрозумів його сенс, означає «острів чародійників і магів». Територія його невелика, а мешкає там нечисленний народець, який складається з самих чарівників усіх мастей. Править островом найстаріший з магів. У нього є прекрасний палац із величезним парком у три тисячі акрів, оточений кам’яним муром у двадцять футів заввишки.

Слуги правителя Глаббдобдриба мають трохи незвичний вигляд. За допомогою своєї магії він може на деякий час повертати до життя померлих і примушує їх служити собі, однак чари ці тривають не більше ніж двадцять чотири години.

Коли ми прибули на острів, було близько одинадцятої години ранку; один із моїх супутників вирушив до правителя, щоб просити про аудієнцію для іноземця, який з’явився з материка. Правитель негайно погодився, і ми троє ступили під склепіння палацової брами, проминувши варту, одягнену в старовинні обладунки. В обличчях вартових було щось таке, від чого я відчув справжнісінький жах. Ми проминули кілька кімнат, де нас зустрічали такі самі слуги, і нарешті досягли зали для аудієнцій. Правитель поставив кілька запитань, після чого нам дозволили присісти на табурети, що стояли біля нижньої сходинки трону його високості.

Правитель непогано розумів мову Бальнібарбі, хоча вона й відрізняється від місцевої говірки. Він попросив мене розповісти про мої мандри і, бажаючи показати, що має намір бесідувати без зайвих церемоній, зробив почту знак піти. На мій превеликий подив, усі придворні й челядь не залишили зали, а миттю зникли, як зникає сновидіння, коли ви раптом прокидаєтеся. Певний час я не міг отямитися, але правитель Глаббдобдрибу запевнив мене, що я в безпеці. Обидва мої супутники зберігали незворушний спокій. Я зібрав усі душевні сили, опанував себе й коротко описав його високості свої пригоди.

Потім ми удостоїлися честі пообідати разом із правителем, і новий загін померлих, які ожили, подавав страви, наливав вино й прислуговував нам за столом. Одначе тепер це мене вже не лякало так, як уранці. Щойно сіло сонце, правитель запропонував нам залишитися в палаці на ніч, але ми ввічливо відмовилися. Разом із друзями я переночував у готелі, а наступного дня знову рушив до палацу.

Ми пробули на острові десять днів, і невдовзі я так звик до тіней і духів, що вони вже не справляли на мене враження. У всякому разі, їхня присутність більше не змушувала мене тремтіти з переляку, а цікавість моя все гострішала. Помітивши це, його високість запропонував мені назвати імена всіх померлих історичних осіб, які мене цікавлять, і пообіцяв надати змогу поставити їм будь-які запитання. Потім він додав, що я можу бути впевнений у тому, що почую щиру правду, адже брехня ні до чого в тому світі.

Я висловив глибоку подяку за таку можливість. У цей час ми перебували в кімнатах, звідки відкривався прекрасний парк, і оскільки мені хотілося побачити спершу кого-небудь грізного й величного, я попросив для початку показати мені полководця Олександра Великого на чолі його армії тієї миті, коли закінчилася битва під Арбелою. Правитель змахнув рукою, і ось найвеличніший полководець усіх часів з’явився на широкому полі просто під вікнами кімнат, у яких ми перебували. Славетного македонця запросили увійти, і я спитав, чи справді причиною його смерті стала отрута. Олександр відразу ж присягнувся, що не був отруєний, а помер через лихоманку, спричинену надмірним пияцтвом.

Я почувався трохи розчарованим і попросив показати мені Ганнібала. Потім я бачив Юлія Цезаря і Гнея Помпея на чолі їхніх військ, готових розпочати битву. Попросивши показати мені в одній великій кімнаті римський сенат, а в іншій – який-небудь сучасний парламент, я переконався, що перший видається зборами героїв та напівбогів, а другий – збіговиськом дрібних торговців, кишенькових злодіїв, розбійників і дебоширів.

Не перераховуватиму тут усіх знаменитостей, яких викликали з небуття, щоб задовольнити моє невситиме бажання побачити минуле. Та зізнаюся: найбільше задоволення я дістав, побачивши людей, які винищували тиранів і відроджували свободу й права пригноблених народів.

Увесь день я присвятив мужам сивої давнини, котрі уславилися завдяки розуму та знанням. Мені спала лукава думка – викликати водночас Гомера, Аристотеля й усіх тих, хто тлумачив і коментував їхні праці. Одначе коментаторів виявилося так багато, що декільком сотням із них довелося чекати на свою чергу на подвір’ї та в порожніх кімнатах палацу.