Джонатан Свифт - Мандри Ґуллівера

Існує, щоправда, поважна причина, з якої королі Лапути використовують це страшне покарання лише в разі крайньої потреби. Якщо місто, приречене на руйнацію, розташоване серед високих скель або в ньому багато дзвіниць і тріумфальних колон, стрімке зниження острова може виявитися небезпечним для його нижньої поверхні, що, як я вже казав, складається з алмаза завтовшки двісті ярдів. Алмаз, як відомо, внаслідок різкого поштовху може тріснути й розколотися. Тому сам монарх, попри свою жорстокість і тверде рішення знищити повстале місто, часто наказує опускати острів якомога обережніше.

Основний закон держави забороняє правителеві та двом його старшим синам полишати острів. Ця заборона стосується і королеви, аж поки вона досягне віку, коли більше не зможе народжувати спадкоємців.

Не можу поскаржитися на прийом, який улаштували мені на летючому острові, однак я не мав там загальної уваги, а часом стикався навіть із презирством лапутян. І це зрозуміло: адже ні сам король, ані двір, ні пересічні острів’яни не цікавилися нічим, окрім математики й музики, а в цьому я стояв набагато нижче за них.

Проте, оглянувши всі пам’ятки, я й сам був не проти залишити Лапуту, оскільки мені смертельно обридли її мешканці. Та хоча я глибоко поважаю музику й математику, лапутяни настільки неуважні й занурені в свої роздуми і розрахунки, що ніде не знайти нудніших співбесідників. Протягом перебування на острові мені доводилося вступати в жваві бесіди тільки з жінками, купцями, плескачами й пажами, унаслідок чого шляхта нехтувала мене ще більше. А проте це були єдині люди, від яких можна було домогтися зрозумілих відповідей на найпростіші запитання.

Серед придворних був також знатний вельможа, близький родич короля. Тільки з цієї причини до нього ставилися шанобливо, в цілому вважаючи його людиною недалекою та малоосвіченою. Насправді ж він надав чимало послуг державі, мав видатні природні здібності, досвід, а також вирізнявся прямотою й чесністю. На жаль, у нього був препоганий слух і наймудріші наставники ледь зуміли втлумачити йому кілька найпростіших теорем і доказів. Цей вельможа ставився до мене приязно й часто відвідував, цікавлячись життям, законами, звичаями інших країн та народів. Він слухав мене надзвичайно уважно і часом робив дуже глибокодумні зауваження. При ньому були два плескачі, але він ніколи не користувався їхніми послугами – щойно ми лишалися наодинці, вельможа відразу їх випроводжував.

Ось до цієї особи я й звернувся з проханням попросити за мене короля, щоб той дозволив мені залишити острів. Вельможа виконав моє прохання. Шістнадцятого лютого я попрощався з його величністю та придворними, одержавши від мого покровителя подарунки й рекомендаційного листа до одного з його друзів у Лагадо. Оскільки в цей час острів висів над горою на відстані близько двох миль від столиці, мене спустили з нижньої галереї в той самий спосіб, у який колись підняли.

Частина континенту, що перебувала під владою монарха летючого острова, має назву Бальнібарбі. Одягнений у місцевий костюм, володіючи мовою країни, я легко досяг столиці та невдовзі відшукав пана, до якого мав рекомендаційного листа від вельможі з Лапути. Я вручив його, і мене прийняли дуже люб’язно. Цей сановник на ймення М’юноді відразу звелів приготувати для мене кімнату, і під час перебування в столиці я користувався з його гостинності.

Наступного дня по моєму прибутті ми з М’юноді вирушили оглядати місто, яке дорівнює мало не половині Лондона. Однак будівлі там мають дуже дивний вигляд, і багато з них напівзруйновані. Перехожі на вулицях безладно метушилися, очі в них бігали, а самі вони були одягнені переважно в лахміття. Ми проминули міську браму і проїхали ще близько трьох миль. Там я побачив безліч селян, які працювали на землі, але ніяк не міг зрозуміти, що, власне, вони роблять, позаяк ніде не було ані найменших ознак трави, злаків чи овочів. Палаючи з цікавості, я попросив мого супутника пояснити, що означають ці руки, що безглуздо рухаються, ці очі, які бігають, ця цілковита відсутність якихось результатів праці. Ніколи ще мені не доводилося бачити стільки зле обробленої землі, таких погано збудованих жител і такого вбогого народу, чия зовнішність і вбрання свідчать про жебрацтво.

Пан М’юноді був чиновником найвищого рангу. Кілька років поспіль він обіймав посаду губернатора Лагадо, але через інтриги королівських міністрів був визнаний не здатним до справ і відсторонений. Одначе король ставився до нього прихильно, вважаючи людиною доброю, хоча й недалекою.