Жюль Верн - Діти капітана Ґранта

Наступного дня вони без перешкод перевалили через кряж, а вже опівдні проминули закинутий форт Тапалькем. Але й тут, на превеликий подив Талькава, не було жодних слідів індіанців. Лише близько полудня ген-ген забовваніли постаті трьох озброєних вершників. Якийсь час вони спостерігали за маленьким загоном, а потім помчали геть зі швидкістю вітру.

Талькав розпорядився, щоб усі члени загону трималися якомога ближче, остерігаючись засідки. Але ця пересторога знову виявилася зайвою.

На підступах до гірського пасма Танділь з’явилися перші ферми, але Талькав порадив рухатися далі до форту Індепенденте: тільки там і можна було з’ясувати причину загадкового зникнення людей із цих місць.

Опівдні на рівнині почали траплятися дерева, яких мандрівники не бачили відтоді, як покинули підгір’я Кордильєр. Найчастіше дерева оточували коралі – просторі обори, де індіанці тримали величезні череди корів, отари овець та кінські табуни.

Удень 6 листопада загін проминув кілька ферм і боєнь-саладеро, що бовваніли віддалік: саме на таких саладеро тутешні м’ясники забивають тварин.

Тим часом Талькав квапив загін. Коні, яких підганяли вершники, стрімко мчали серед високих трав. Трохи згодом почали траплятися маєтки, оточені гостроколами і захищені глибокими ровами. Проте вершники, ніде не зупиняючись, продовжували свій рух до цілі. Невдовзі стало видно заломи гірського пасма Танділь, і за годину в глибині вузької ущелини мандрівники побачили селище, над яким здіймалися похмурі стіни форту.

Гірське пасмо Сьєрра-Танділь вивищується над рівнем моря всього на тисячу футів. Воно складається з низки круглястих вершин, порослих травою й чагарями. Округа Танділь, названа, як і гірське пасмо, охоплює всю південну частину провінції Буенос-Айрес. Цю саму назву має й містечко, що розкинулося коло північних схилів гір під захистом форту, населяють який, за відомостями Паганеля, здебільшого французькі баски – представники народу, що мешкає на кордоні між Францією та Іспанією. 1828 року, щоб захистити колонії від постійних нападів індіанців, французький інженер Паршап збудував форт Індепенденте.

Танділь лежить на роздоріжжі торговельних шляхів. На високих двоколісних возах, запряжених волами, містяни добираються до Буенос-Айреса за дванадцять днів і провадять жваву торгівлю зі столицею. Вони везуть туди на продаж худобу, солонину, вироби індіанських ремісників. У містечку також є школа й церква. Повідомивши ці подробиці, географ додав: немає жодних сумнівів у тому, що саме в Танділі мандрівникам пощастить дізнатися про те, що їх цікавить. Тут можуть стати в пригоді не тільки мешканці містечка, а й солдати гарнізону аргентинських військ, що постійно стоїть у форті.

Щойно прибувши, лорд Гленарван розпорядився відвести коней на стайню заїжджого двору, а потім разом із Паганелем, майором, Робертом і Талькавом попрямував до форту, де вони вільно проминули варту, адже аргентинець-вартівник не сказав їм ані слова – це означало, що він був цілком упевнений у відсутності бодай найменшої загрози з їхнього боку.

У цей час на плацу солдати виконували стройові вправи; найстаршому з них було років двадцять, а молодшому – не більше як сім. Власне кажучи, це була дюжина дітей та підлітків. Уся уніформа їх складалася зі смугастої сорочки, підперезаної шкіряним паском. Військо було озброєне шаблями та важкими старовинними рушницями. Юні солдати марширували, як справжні французькі піхотинці, чітко виконуючи стройові прийоми, а капрал віддавав команди рідною мовою географа.

Невдовзі з’явився й сам комендант. Індіанець відрекомендував йому лорда Гленарвана та його супутників. Але комендант так пильно роздивлявся Паганеля, що той мимоволі зніяковів. Раптом комендант без жодних церемоній схопив Паганеля за руку і радісно вигукнув, перейшовши з іспанської на французьку:

– Ви француз, мосьє?

– Безперечно, – відповів Паганель.

– Дуже радий! Ласкаво просимо до нашого форту! Будь ласка, прошу! Я теж француз!

Комендант форту Індепенденте виявився сержантом французької армії і від самого заснування форту не покидав містечка, а згодом був призначений командувати гарнізоном. Проживши близько року в Танділі, він змінив громадянство, вступив до лав аргентинської армії й одружився з індіанкою. А незабаром дружина подарувала йому двох близнят – зрозуміло, хлопчиків. Що далі, то більше, і тепер сержант сподівався з часом створити зі своїх хлопців цілий взвод юних солдатів.