Чарльз Диккенс - Пригоди Олівера Твіста

– До ваших послуг, моя пані, – мовив сторож, що був затримався у сінях, щоб обтерти ноги й обтрусити сніг з одежі, й увійшов тепер до кімнати з трикутним капелюхом в одній руці й клуночком у другій.

– Дозволите зачинити двері?

Смиренна вдовиця засоромилась: чи не піде бува поговір на неї, що вона приймає в себе мужчину потайки, але містер Бембль таки добре перемерз надворі й, скориставшись з її вагання, хутко зачинив за собою двері.

– Лиха година, містере Бембль, – мовила господиня.

– Лиха, лиха, а особливо для нашої парафії. За один-єдиний день ми мусили сьогодні віддати двадцять паляниць і півтори кружалки сиру, а цим злидарям ще мало.

– Ще б пак! Хіба на них коли настачиш, – згодилася наглядачка, сьорбаючи чай.

– Правдиве слово, моя пані, – провадив Бембль. – Недалеко шукати. Наприклад, сьогодні один жебрак: уважаючи на його численну родину, йому дають цілу паляницю й з добрий фунт сиру, так ви думаєте, що йому цього досить, що він вдячний за це? Де там! Ані-ні! Що він робить, уявіть собі? Безсоромно просить ще бодай жменю вугля! Вугля! А що він з ним утне? Підсмажить сир, а потім знову прийде з довгою рукою! Всі ці людці одним миром мазані. Даси їм сьогодні повну пелену вугля, а вони тобі прийдуть позавтра за другою. Безсоромники.

Господиня гаряче підтримала гостя, й він провадив:

– Але слухайте, що сталося, – далі вже нікуди. Позавчора один чоловік – ви заміжня, місіс Корней, і тому я можу дозволити собі про це говорити у вашій присутності – один голоколінець, ледве-ледве прикритий лахміттям (тут місіс Корней соромливо опустила додолу очі), – приходить з довгою рукою під двері нашого куратора бідних (а в того саме урочистий обід і кликані гості) й вимагає допомоги. Товариству це, звісно, неприємно, а він уперся і не йде; звичайно, куратор звелів йому дати відчепного – ну, й винесли йому фунт картоплі та жменю вівсяного борошна. «Господи, навіщо воно мені! – відповідає цей нахаба. – Це все одно що дати мені залізні окуляри!» – «Гаразд, – каже тоді куратор і відбирає в нього картоплю та борошно, – більше ви тут нічого не дістанете!» – «То я, значить, умру на вулиці». – «Не турбуйтесь, не вмрете».

– Ха-ха-ха! Як влучно! Ну та й сміхун наш містер Граннет! – зареготалася господиня. – А далі що?

– А далі ось що, місіс Корней: жебрак пішов і таки помер на вулиці, – відповів Бембль, – уперте бидло!

– Не може бути! Невже, невже?! – обурено скрикнула місіс Корней. – До речі, мені здається, що ця безпосередня допомога жебракам страшенно шкідлива; а як на вашу думку, містере Бембль, ви ж учені, то мусите краще знати.

– Місіс Корней, – відповів сторож і усміхнувся так, як може всміхатися лише людина, що володіє вищим, недоступним для інших знанням, – безпосередня допомога бідним поза стінами богадільні, але допомога добре організована, це є парафіяльна самоохорона. Головний засіб віднадити жебраків – це давати їм те, чого вони не потребують: попоходять, а там набридне бити черевики.

– Господи, як мудро! – скрикнула місіс Корней.

– Так, моя пані. Між нами говорячи, це глибока ґрунтовна засада нашого буття, – провадив містер Бембль. – Ви, може, спостерігали з повідомлень цих язикатих газет, що убогим родинам парафія завжди допомагає сиром. Тепер це запроваджено скрізь по всій нашій країні; але ви ж розумієте, що це все наші стислі таємниці; розповсюджувати їх не слід, і ніхто, опріч нас, парафіяльних урядовців, не повинен про це знати. – Ось вам портвейн (він розв’язав хустину й витяг з неї пляшку); Рада надіслала його для нашої лікарні, справжній, чистий, запашний портвейн – тільки-но сьогодні у пляшки розлито: чистий як сльоза й без крихти фусу!

Містер Бембль підняв пляшку проти світла й побовтав її, щоб довести бездоганну якість вина; потім поставив обидві пляшки на буфет, акуратно згорнув хустку, поклав її до кишені і взявся за капелюха, немов щоб іти.

– Надворі так холодно, ви замерзнете, містере Бембль, – мовила господиня.

– Так завиває і у вуха дме, – відповів він, підіймаючи коміра.

Добросерда леді глянула на казанок, потім на сторожа, що повернувся до дверей (він уже відкашлявся і збирався побажати їй на добраніч), і соромливо, дуже соромливо спитала, чи не згодився б він випити чашечку чаю.

Містер Бембль умить спустив коміра, поклав капелюха й ціпка на ослін, а стільця підсунув до столу. Він помалу осівся й поглянув на господиню, а вона уп’ялась очима в свій маленький чайник. Тоді він знову кахикнув і ніжно всміхнувся. Місіс Корней пішла до шафи по другу чашку й мисочку, а коли сідала на своє місце, очі її знову ззирнулися з очима моторного сторожа; вона почервоніла й почала соромливо хазяйнувати, а він знову ще голосніше кахикнув.