Чарльз Диккенс - Пригоди Олівера Твіста

Вони дійшли таким кроком до самого Гайд-парку, а звідти збочили на шлях до Кенсінгтону; дорогою їх нагнав якийсь віз, що був плентався ввесь час порожняком за ними. На возі було написано: «Хоунслоу». Сайкс дуже ґречно попрохав хурмана підвезти їх до Айлворту.

– Про мене – сідайте, – дозволив той, – а це ваш синаш?

– Еге, – відповів Сайкс і, не спускаючи очей з Олівера, мов ненароком запустив руку в кишеню, де лежав пістоль.

– Батько біжить навзаводи – не встигнеш за ним? – спитав хурман, помітивши, що хлопчикові зовсім забило дух.

– Та де! – не дав Оліверові відповісти Сайкс. – Він у мене доходжалий. Ну, Неде, давай руку! – І він поміг Оліверові скочити на воза. Хурман показав батогом на купу мішків і сказав хлопцеві лягти відпочити.

Вони поминули вже багато верстових стовпів, а Олівер тільки нишком дивувався, куди везе його грабіжник. Кенсінгтон, Хаммерсміт, Чізвік, Нью-Бріджі, Еренфорд залишилися вже далеко позаду, а вони все їхали та їхали.

Нарешті вони зупинилися перед трактиром «Карета й Коні»; тут їх шляхи розходилися в різні боки.

Сайкс хутко скочив на землю і, не випускаючи з свого кулака Оліверової руки, поставив його на землю й, суворо глянувши на нього, красномовно ляснув себе по кишені з пістолем.

– Бувай здоров, хлопче! – крикнув Оліверові хурман.

– Ач яке мурмило! – крикнув Сайкс, струсонувши хлопчика за плече. – З лівої ноги встав, щеня, чи що? Не беріть йому цього за зле, добродію!

– Про мене! – відповів хурман, злазячи знову на воза. – А день сьогодні хоч куди. – І погнав коні.

Сайкс дочекався, поки він не зник за горою, а там запропонував Оліверові гукати пробі, коли є охота, і вони мовчки подалися знову. Недалечко від трактиру вони звернули ліворуч на вузеньку стежку, а потім праворуч на широкий, добре вимощений шлях і довго йшли ним поміж розкішних вілл та парків, розкиданих з обох боків дороги, й тільки одного разу зупинилися випити пива. Нарешті вони дісталися до невеличкого міста, де на стіні одного гарненького будинку Олівер прочитав вигравіруваний великими літерами напис: «Хемптон». Кілька часу вони проблукали ще околичними полями, а надвечір повернулися до містечка, завітали до старого заїзду з почорнілою вивіскою й сіли обідати край вогнища на кухні.

Це була стара низька кімната з почорнілим сволоком; круг каміна стояли лави з високими спинками; кілька чоловіків у робітничих блузах з люльками в зубах грілися біля вогню, попиваючи горілку. Вони не звернули жодної уваги ні на Олівера, ані на Сайкса; Сайкс теж не цікавився їх товариством і сидів з хлопчиком мовчки трохи віддалік.

Вони пообідали холодним м’ясом і так засиділися за столом, що Сайкс устиг викурити аж чотири люльки, а Олівер збагнув, що на сьогодні, мабуть, уже гуляти досить. Минулої ночі він не виспався, дуже стомився й почав куняти; надутома й синій дим тютюну вколисали його, й незабаром він заснув як убитий.

Було вже зовсім темно, коли Сайкс його збудив стусаном у бік. Хлопчик протер очі і побачив, що його шановний товариш познайомився тим часом з якимсь робітником і веде з ним дружню розмову за квартою елю.

– Так ви оце їдете до Нижнього Халліфорда? – спитав Сайкс.

– Еге ж, не жалітиму батога, – відповів чоловік, що вже був напідпитку. – Моя шкапа приїхала сюди вранці порожняком, та й назад поїде так само, – удух буду вдома! Таке вже їй, голубоньці, щастя вийнялось сьогодні. Вйо, вйо, люблю свою конячину!

– А чи не могли б ви підвезти нас з моїм хлопцем? – спитав Сайкс, підсовуючи кварту своєму новому приятелеві.

– Якщо не загаїтесь, то чому б і ні? – відповів хурман. – А вам куди, до Холліфорда?

– Ні, до Шеппертона.

– То, значить, нам з вами по руці. Я нічого не винен, Беккі?

– Нічого, той пан заплатив за обох, – відповіла шинкарка.

– Е ні, не хочу, не годиться, – замахав рукою п’яний хурман.

– Чому не годиться? Ви нас підвезете, то хіба я не можу вам віддячити квартою пива? – заспокоїв його Сайкс.

Хурман глибоко замислився над цим аргументом, потім узяв Сайкса за руку й заявив, що він справді добрий хлопець, а Сайкс на це відповів, що він жартує (якби хурман був тверезий, то можна було подумати, що він справді пожартував).

Сказавши одне одному ще кілька компліментів, нові товариші побажали доброго здоров’я всім присутнім і вийшли. Шинкарка прибрала посуд зі столу і з цілим оберемком пляшок та склянок стала на дверях і рвала собі боки, дивлячись, як вони лагодяться в дорогу.