Франческо Петрарка - Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)

Франческо

Чесний вояк спершу погрожує мечем, а тоді вже завдає удару. А я, ще не діставши рани, починаю хитатися, вражений самою тільки погрозою.

Августин

Ще й не так ти похитнешся, коли я завдам тобі найглибшу рану. Саме та, яку ти звеличуєш, якій буцімто всім завдячуєш, саме вона погубила тебе.

Франческо

Боже милосердний! Яким чином ти переконаєш мене?

Августин

Вона віддалила твою душу від любові до небесного і відхилила твої прагнення з Творця на творіння. А це найстрімкіший шлях до погибелі.

Франческо

Прошу тебе, не квапся з вироком. Кохання до неї, я впевнений, посилило мою любов до Бога.

Августин

Але перекрутило порядок.

Франческо

Яким чином?

Августин

Бо належить шанувати все суще з любові до Творця, а ти, навпаки, спокушений привабливістю творіння, схилявся перед Творцем не з любові, а з захвату від його майстерності. Начебто він не створив нічого прекраснішого! А тим часом тілесна врода є нижчий вид краси.

Франческо

Істина, що нині з нами, а також моя совість нехай будуть мені за свідків, що я кохав (як я вже казав раніше) не так її тіло, як її душу. І ти можеш у цьому впевнитись, бо що далі вона посувалась у віці, який завдає тілесній вроді непоправної шкоди, тим більше я утверджувався в своєму ставленні. Якщо квіт її молодості в’янув з роками, то краса її душі дедалі розквітала, і саме ця краса, що й дала мені, свого часу, поштовх до кохання, нині мене в цьому коханні зміцнила. Інакше, якби поза тілом нічого мене не вабило, мої почуття давно змінилися б.

Августин

Ти з мене глузуєш? Чи та сама душа так само привабила б тебе, якби вона мешкала в неохайному і потворному тілі?

Франческо

Не насмілююсь таке стверджувати: адже душа недоступна для зору, а вигляд тіла не розповів би мені про красу душі; але якби душа постала переді мною в своїй красі, безперечно я полюбив би її красу.

Августин

Ти шукаєш опори в словах, бо якщо ти здатен любити тільки те, що доступне зору, зрозуміло, що кохав ти її тіло. Втім, я не заперечую, що її душа і манери теж, до певної міри, живили жар твого почуття, адже навіть саме тільки її ім’я – про що трохи згодом – неабияк розпалювало твою божевільну пристрасть. Бо, нехай в усіх душевних пристрастях, але в цій особливо, від крихітної іскри часто спалахує справжня пожежа.

Франческо

Бачу, до чого ти мене схиляєш: аби я зізнався разом з Овідієм:

Августин

Напевне, мусиш визнати все до решти: що як одне, так і інше ти кохав нерозумно й не так, як личить.

Франческо

Хіба що тортурами витягнеш з мене таке зізнання.

Августин

Крім того, через це кохання ти вскочив у велику халепу.

Франческо

Цього не визнаю навіть під тортурами.

Августин

Як на те, невдовзі ти з власної волі визнаєш і це, і решту, якщо тільки не пропускатимеш повз вуха мої аргументи і питання. Насамперед, скажи: пригадуєш ти своє отроцтво, чи спогади про той вік геть згасли в твоїй пам’яті під впливом нинішніх турбот?

Франческо

Ні, дитинство й отроцтво стоять перед моїм внутрішнім зором, наче вчорашній день.

Августин

Пригадуєш, яким ти відчував на ту пору страх Божий, як багато розмірковував ти про смерть, як невідривно був прихильний до віри і чеснот?

Франческо

Звісно, я пам’ятаю і сумую про те, що з роками мої чесноти пригасли.

Августин

Я завжди побоювався, що весняний вітер не пожаліє цього раннього цвіту, який, вцілівши, дав би в належний час дивовижні плоди.

Франческо

Ти відхилився від теми. Як це стосується предмета нашої розмови?

Августин

Я скажу. Оберни свій внутрішній зір у власне минуле (надто, кажеш, твоя пам’ять ясна і свіжа), пробіжи поглядом весь час твого життя і пригадай, коли почалась ця переміна у твоїх звичаях.

Франческо

Ось, я в одну мить пробіг оком число і порядок прожитих років.

Августин

І що знайшов?

Франческо

Вчення про піфагорійську літеру, [100]яке мені випадало чути, не позбавлене ґрунту. Справді, коли я дістався простою стежкою, скромний і розважливий, до роздоріжжя і мені було наказано йти далі правою стежкою, я, з необережності чи впертості, повернув на ліву, і не напоумили мене промовисті вірші, які я часто перечитував підлітком: