Франческо Петрарка - Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)

Стримай огуду, прошу тебе. Смертними жінками були також Таїда і Лівія. [91]Але чи відомо тобі, що ти говориш про жінку, чий ум, байдужий до земних турбот, палає небесними прагненнями; і якщо божественна краса десь присутня в цьому світі, то вона сяє в рисах цієї жінки, що її вдача є втіленням моральної довершеності, що її голос, погляд, її хода сповнені неземних рис? Зважай на це, прошу тебе, і тоді, думаю, ти зумієш добрати належні слова.

Августин

Ох, безумцю! Ось уже шістнадцятий рік ти живиш шал своєї душі облудними лестощами! Далебі, менше похазяйнував в Італії славетний ворог її, менше зазнала країна навал його збройних загонів, менше палала в пожежах, ніж тебе, впродовж цього часу, палила згубним вогнем несамовита пристрасть. Однак в Італії знайшовся чоловік, що змусив нападника віддалитись; а твого Ганнібала хто скине з твого карку, коли ти й сам його не відпускаєш від себе, свідомо і добровільно віддаєшся у його владу? Нещасний, ти радієш власному нещастю. Але того дня, як вона навічно склепить свої очі, що так зачарували тебе на твою погибель, коли побачиш її лице, спотворене смертю, її посинілі члени, тобі стане соромно, що ти прикув свою безсмертну душу до тлінного, жалюгідного тіла, і ти червонітимеш, пригадуючи те, що так затято нині твердиш.

Франческо

Боронь Боже! Я не бачитиму цього.

Августин

Насправді це неодмінно станеться.

Франческо

Знаю, але зірки не настільки мені ворожі, щоб порушити природний порядок: я раніше прийшов, раніше піду.

Августин

Ти, либонь, пам’ятаєш, як, натхнений сумом від протилежних припущень, ти склав жалобну пісню на смерть подруги так, ніби це сталося?

Франческо

Я пам’ятаю, як сумував тоді, і я здригаюся ще й тепер, згадуючи ті почуття. Я обурювався тим, що від мене забрано найшляхетнішу частку моєї душі і що я приречений пережити ту, яка самою своєю присутністю усолоджувала моє життя. Її втрату оплакав я піснею, яку досі пам’ятаю, хоча слова потонули в ручаях моїх сліз.

Августин

Не в тім річ, скільки сліз викликав і скільки болю тобі завдав її уявний відхід, а в тому, щоб ти зрозумів, що той страх, що раз уже пройняв тебе, може повернутись, і тим швидше, що смерть підступає дедалі ближче, а прекрасне тіло, виснажене хворобами і частими пологами, втратило свою колишню свіжість.

Франческо

Мені теж і літа, й турботи даються взнаки, тож я її випереджаю на шляху до смерті.

Августин

Як нерозважливо виводити почерговість смерті за порядком народження! Хіба передчасну смерть своїх юних дітей оплакують осиротілі старі батьки? Про що, як не про ранню смерть своїх вихованців ллють сльози літні годувальниці?

Випереджаючи її на кілька років, ти тішиш себе безглуздою надією, що помреш раніше за винуватицю твого безумства, бо уявляєш собі, буцім це й є непорушне правило природи.

Франческо

Не настільки непорушне, щоб я не допускав зворотного; але я безнастанно молюся, щоб такого не сталося, а розмірковуючи про її смерть, завжди згадую вірш Овідія:

Августин

Я не маю сили далі слухати твої нісенітниці! Якщо ти передбачаєш її можливо передчасну смерть, що ти скажеш, коли вона помре?

Франческо

Що зможу я сказати, крім того, що лихом цим я розчавлений? Розрадою мені стане спогад про часи, що сплинули. І нехай вітри віднесуть геть наші слова, а бурі розвіють провіщення!

Августин

Ох, сліпець, ти ще не розумієш, яке безумство підкоряти душу земним спокусам, що запалюють її вогнем бажань, але нездатні її вгамувати не бувають вірними їй до кінця і, обіцяючи приголубити, замість того терзають її безперервно.

Франческо

Якщо маєш дієвіший засіб, вдайся до нього; а такими намовляннями ти ніколи не залякаєш мене, оскільки я не приліпив свою душу до смертної принади, як ти вважаєш. Зрештою, тобі відомо, я покохав не так її тіло, як душу, зачарований її чистотою, що перевершує людські уявлення, а натомість дає уявлення про небесне життя. Тому, якщо вона помре раніше за мене (навіть припущення таке мені крає серце), що я робитиму? Ось що: я втішатимуся у своїх нещастях за прикладом Лелія, наймудрішого з римлян; я твердитиму собі: «Я кохав її чесноти, які не вмерли». [94]І повторюватиму собі також решту – все, що він сказав по смерті тієї, яку кохав так віддано.