Франческо Петрарка - Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)

Августин

Ти замкнувся у замку облуди, з якого тебе не так просто вибити. І оскільки, як бачу з твого стану, ти ладний вислухати різке слово радше про себе самого, ніж про неї, то вихваляй свою голубоньку, як тобі заманеться – я ні слова не скажу на заперечення: нехай вона буде цариця, свята чи хоча б навіть

Проте жодні її чесноти не виправдовують твоїх помилок.

Франческо

Цікаво, яку ще нову спірку ти надумав почати?

Августин

Поза сумнівом, найшляхетніший предмет можна низько любити.

Франческо

Щодо цього, я вже відповідав. Той, хто зміг уздріти лице кохання, що мною володіє, був би вражений подібністю його рис з рисами тієї, яка завжди буде гідна більшого, ніж найвищі мої хвали. Я закликаю в свідки ту, в чиїй присутності ми говоримо, що ніколи в моєму коханні не було нічого ганебного, нічого непристойного, взагалі нічого вартого осуду, крім хіба що надмірності. Якби йому ще міру – це було б ідеальне кохання.

Августин

Можу відповісти тобі словами Туллія: «Ти хочеш міри для вадливості». [96]

Франческо

Не вадливості, а кохання.

Августин

Але він, кажучи це, він мав на думці кохання. Пам’ятаєш, де?

Франческо

Де? Я читав це у «Тускуланських бесідах». Але він говорив про звичайне людське кохання, а у мене інше, особливе.

Августин

Насправді, інші, либонь, теж судять про свої пристрасті, з яких, як відомо, саме кохання схильні вважати кожне своїм особливим. Тож недарма полюбляють вірші простонародного поета:

Франческо

Якщо хочеш і якщо дозволяє час, я навів тобі з великого числа малу частку лишень, яка, однак, ошелешить тебе.

Августин

Гадаєш, я не знаю, що «закохані самі вигадують свої сни»? [98]

Усім школярам відомі ці вірші. Але прикро чути такі нісенітниці з вуст чоловіка, якому належало б розмірковувати вищими категоріями.

Франческо

Пояснюй це почуттям вдячності чи тільки недолугістю, але про одну річ я не можу промовчати: чим я нині є – хоч би як ти мене оцінював, – я став завдяки їй; і що досяг я бодай якого визнання і слави, то не мав би їх сьогодні, коли б шляхетні почуття до неї не виплекали паростки чеснот з тих зернин, що заклала в моє серце природа. Вона, як то кажуть, гаком відтягла мій юнацький дух від усякого паскудства і спрямувала мої прагнення до високого. Чи ж любов не перетворює вдачу за коханим взірцем? І скажу тобі, не знайшлось такого наклепника, що наважився б зачепити її славне ім’я своїм чорним язиком чи помітив що-небудь гідне осуду – не те що в її вчинках, але хоча б у її рухах чи словах; тож навіть ті, хто гудить усе і вся, відступали від неї, сповнені подиву і поваги. Тому й не дивно, що ця добра слава її розбудила в мені бажання домогтись більшого і надихнула на тяжку працю задля досягнення мети. Чого іще прагнув я змолоду, крім того, щоб вона одна милувала мене, як я милував її? Тільки заради цього я, зневаживши всіма принадами юного життя, як тобі відомо, рано впрігся у роботу. А нині ти переконуєш мене забути або розлюбити ту, завдяки якій я виділився із загалу, мою провідницю на розпуттях, яка розбудила від сну мій геній і розворушила млявий дух.

Августин

Нещасний! Було б тобі мовчати, ніж говорити! Я однаково читав твої думки, але висловивши їх вголос, іще й з такою непримиримістю, ти мене дійняв у самісіньку печінку.

Франческо

Чого б це?

Августин

Того, що хибна думка виникає від незнання, а безсоромне її обстоювання вказує на незнання вкупі з гординею.

Франческо

Що тобі видається аж таким хибним у моїх думках?

Августин

Ясна річ – усе, що ти говориш! Перш за все, про твоє твердження, буцімто завдяки їй ти став тим, чим ти є. Якщо ти кажеш, нібито вона дала тобі все, чим ти є, це явна вигадка; якщо ж ти маєш на увазі, що через неї ти не став чимсь більшим, ніж ти є, це чиста правда. О, яким чоловіком ти міг би зробитись, якби вона не засліпила тебе своєю вродою! Всім, що маєш у собі, ти завдячуєш природі, а що ти міг би надбати понад те, вона викрала у тебе; точніше, ти сам себе позбавив. Вона безвинна. Але її врода вабила тебе настільки, що палючі бажання і безперервні потоки сліз знищили всі паростки, що було випнулися з закладених у твою душу зернин чеснот. Що ж до іншого твердження, буцімто вона відвернула тебе від усього негідного, то цим нахвалятись безглуздо: може, вона й відвернула тебе від чогось непристойного, але штовхнула тебе ще у більші лиха. Як назвеш ти того, хто, застерігши тебе від шляху через багна й болото, заманив у прірву, чи, перев’язавши тобі невеличкі ранки, на смерть переріже тобі горлянку? Порятунком ти це вважатимеш чи вбивством? Саме так вона, яку ти називаєш своєю провідницею, допомогла тобі обминути численні паскудства і ввергнула тебе в осяйну прірву. Що ж до того, буцімто вона спрямувала твої прагнення до високого і виділила тебе із загалу, то насправді, перебуваючи повсякчас у полоні її чар, ти привчився зневажати все на світі і всім нехтувати. А коли живеш серед людей, таке ставлення найнедоречніше. Далі ти говориш, вона схилила тебе взяти на себе незліченні труди, і щодо цього лише ти правий. Але поміркуй, чи таке це велике щастя? Коли в житті випадає доволі турбот, від яких неможливо ухилитись, навіщо шукати ще й додаткові на свій карк! Нарешті, ти хвалишся, що заради неї став жадати більшої слави. Ця твоя облуда викликає у мене жаль до тебе. Я доведу тобі, що з усіх помилок ця найзгубніша для твоєї душі. Але до цього питання ми ще не дійшли.