Франческо Петрарка - Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)

Франческо

Я визнаю себе переможеним, бо все, що кажеш, ти почерпнув з книги досвіду. Оскільки ти вже згадав Теренцієвого «Євнуха», дозволю собі додати нарікання з тієї самої сцени:

От і прошу у тебе поради словами того самого поета:

Доки ще час, подумай знов і знов.

Августин

А я відповім тобі словами того ж таки Теренція:

Франческо

Що ж мені робити! Впасти у розпач?

Августин

Спершу випробуй всі інші засоби. Вислухай у стислому викладі виважений план. Тобі відомо, що з цього приводу є не тільки окремі міркування видатних філософів, але також цілі книги, складені славетними поетами. Було б нечемно вказувати саме тобі, корифею в цій царині, де шукати поради і як слід розуміти їх; але, можливо, не зашкодить розтлумачити тобі, яким чином прочитане й усвідомлене застосувати до свого спасіння. Насамперед, за словами Цицерона, «дехто вважає, що давніше кохання слід вибивати ним, як клин клином». Цю думку поділяв і знавець у справах кохання Овідій, проголошуючи, як загальне правило:

Поза сумнівом, так є, бо коли душу роздирають численні бажання, вона з меншою силою тягнеться до кожного з предметів. Так, кажуть, Ганг був розділений перським царем на незліченні рукави і перетворився з однієї грізної річки на безліч невинних потічків. Так через роздрібнені лави легше проривається ворог; слабшає розкидана пожежа; і, в цілому, в єдності сила зростає, а в роздробі зменшується. Але тут виникає побоювання, що, зрікшись тієї єдиної і – якщо доречно так сказати – більш благородної пристрасті, ти став здобиччю кількох і перетворишся із закоханого на женолюба, джиґуна і гуляку. А на мою думку, коли вже загибель неминуча, втішніше загинути від більш благородної недуги. Ти питаєш моєї поради. Я не став би тебе засуджувати, якби ти наважився втекти і почав мандрувати з неволі в неволю: тоді можна було б сподіватися, що в цих переходах ти знайшов би свободу або потрапив під меншу тиранію. Але не раджу тобі, вивільнивши карк з одного ярма, піти по руках незліченних тиранів.

Франческо

Дозволиш хворому, що знає свою недугу, перервати лікаря кількома словами?

Августин

Чом би й ні? Лікарі нерідко підбирали засоби до зцілення, керуючись словами недужих.

Франческо

Тож знай – нікого іншого я не можу кохати. Моя душа привчилась захоплюватись нею; мої очі привчились милуватися нею; і все, до неї не належне, видається їм потворним і похмурим. Тому, пропонуючи мені покохати іншу, щоб звільнитися від мого кохання, ти ставиш мені нездійсненну умову. Таким чином, я пропав.

Августин

Коли втрачаєш смак, зникає також апетит. Коли нічого не можеш прийняти всередину, треба застосувати зовнішнє. Чи зважишся ти втекти або піти у вигнання і жити, не маючи перед очима знайомих місць?

Франческо

Я зміг би, попри найміцніші зв’язки, що утримують мене.

Августин

Якщо зможеш, ти зцілишся. Тому не скажу тобі нічого, крім вірша Вергілія, дещо зміненого:

Бо як ти сподіваєшся коли-небудь знайти безпеку в краях, де все тобі нагадує про твої рани, де вигляд теперішнього і спогад про минуле позбавляють тебе спокою? Як каже той-таки Цицерон, тебе доведеться лікувати «переміною місця – як хворого, що не одужує».

Франческо

Розваж, прошу тебе, до чого мене схиляєш. Скільки разів, щиро прагнучи зцілення і знаючи про названий засіб, я вдавався до нього! І хоч які я знаходив удавані причини, єдиною метою всіх моїх мандрів та сільського усамітнення завжди була свобода. У її пошуках я блукав і заходом, і північчю, аж до берегів Океану. Наскільки це мені допомогло, ти сам бачиш. Тому мене так вражає Вергілієве порівняння: