Франческо Петрарка - Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)

Франческо

Згода: найрізкіший осуд такого спотворення науки не буде надмірним. Однак, захопившись палкою промовою, ти забув закінчити визначення людини.

Августин

Мені здавалось, я сказав достатньо; але висловлюсь ясніше. Людина є твариною, чи, радше, вищою з усіх тварин. Не знайдеться пастуха настільки темного, щоб він не знав цього; а з іншого боку, кожна дитина, якщо запитати її, визнає, що людина – обдарована розумом, але смертна тварина.

Франческо

Це визначення усім відоме.

Августин

Навпаки, лише небагатьом.

Франческо

Хіба?

Августин

Якщо тобі випаде зустріти особу, чий розум досяг такої сили, що з ним одним ця особа узгоджує своє життя, тільки йому підпорядковує свої жадання, розумом, як поводом, керує порухами своєї душі й усвідомлює, що тільки розум відрізняє її від дикого звіра, що називатись людиною вона має підстави лише настільки, наскільки керується розумом; якщо особа ця так пройнялася усвідомленням своєї смертності, що ні на мить не полишає думки про неї, і думкою цією невпинно приборкує свої бажання, зневажаючи все скороминуще земне і прагнучи до того світлого життя, в якому здобуде повноту розуму, де звільниться від смертної сутності; тоді ти можеш вважати, що в такій особі знайшов істинне і плідне втілення наукового визначення людини. Саме про це нам йшлося, коли я сказав, що мало хто має про це ґрунтовне уявлення чи достатньо про це розмірковує.

Франческо

Досі я числив себе серед тих небагатьох.

Августин

Я не сумніваюся, що упродовж твого життя чимало з того, що тобі випадало дізнатися чи то зі шкільної науки, чи з особистого досвіду, а почасти – з читання книжок, не раз наводило тебе на думки про смерть; але роздуми ті не проникали достатньо глибоко і не вкорінялися в тобі достатньо міцно.

Франческо

Що ти називаєш «глибоко проникати»? Мені здається, я розумію, про що йдеться, але хотів би почути від тебе більш точне пояснення.

Августин

Річ у тім, що серед явищ, які наводять страх, першість належить смерті (це загальновідомо, але також підтверджено найславнішими із сонму філософів); і до такого ступеня осоружною здається людині смерть, що саме згадування про неї гнітить. Але побіжного згадування чи короткого спогаду для медитації не досить. Ми маємо присвятити цим роздумам час, достатній для того, щоб осягнути смерть. Маємо зосередитись на думці про неї. Маємо уявити собі дію смерті на кожну частину своєї тілесної оболонки: як холонуть і дубіють кінцівки, а нутрощі палить гарячка; чоло заливає холодний піт, а серце колотиться, а тоді починає слабнути, тим часом як життєві сили залишають тіло. Очі глибоко западають в очних ямах, а погляд їхній сповнюється сльозами; блідий лоб робиться синюшним, зів’ялі щоки обвисають; жовті зуби, загострений ніс з тонкими ніздрями, на губах піна; нерухоміє неслухняний язик під пересохлим піднебінням, важчає голова, судома зводить груди, і з них вириваються хрипи, а тоді – самі зітхання; недобре відгонить від усього тіла, жах спотворює риси обличчя. Пам’ять з готовністю вбирає це видовище, і той, хто бував свідком картин смертного одра, завжди тримає їх напохваті. Адже побачене зазвичай глибше закарбовується в пам’яті, ніж почуте. Тому не позбавлена мудрого смислу традиція, що збереглася в деяких суворих релігійних орденах, дотривавши аж до нашого, ворожого добрим звичаям часу, за якою членам чернечого братства дозволено стежити за омиванням тіл небіжчиків і обертанням їх у савани для поховання. Розгортаючись у них на очах, картина сумного ритуалу залишається в пам’яті живих, нагадуючи їм постійно про марноту сподівань, прив’язаних до цього проміжного світу. Ось що я розумію під словами «глибоко проникати», на відміну від вашої звички повторювати сентенції на зразок «Немає нічого передбачуванішого за смерть і непередбачуванішого за час її настання», які, промайнувши у свідомості, не залишають у ній сліду.

Франческо

Тим охочіше погоджуюся з тобою, бо впізнаю у сказаному тобою чимало такого, що сам часто маю на думці. Вклади ж у мою пам’ять, прошу тебе, застережний знак, що відтепер не дозволяв би мені тішитися своїми помилками. Бо людей, скільки знаю, збиває зі шляху чесноти саме те, що, повіривши собі, буцімто мети досягнуто, вони не прагнуть іти далі.