Франческо Петрарка - Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)

Упізнаєш ти в змальованій поетом картині чотириголове чудовисько, таке вороже людській природі?

Франческо

Я бачу надзвичайно ясно пристрасті четвертування людської душі: перш за все, вона розривається між сьогоденням і майбуттям, а кожна з двох частин, своєю чергою, розривається між добром і злом; і у протиборстві цих чотирьох поривів пропадає спокій людського духу.

Августин

Ти правильно визначив, як на нас виправдовуються слова Апостола: «бо тлінне тіло обтяжує душу, / і земне шатро придавлює вельми клопітливий дух». [46]Адже без ліку образи видимих речей проникають в нас через тілесні органи чуттів і нагромаджуються в надрах нашої душі, нездатної осягнути їх у сукупності їхніх суперечностей; вони обтяжують нашу душу, бентежать її. Оце і є та пошесть надміру химер, яка роздирає і дробить наші думки і своїм згубним розмаїттям перегороджує нам шлях світлоносних роздумів, що ведуть до єдиної вищої мети.

Франческо

Про цю пошесть ти дуже виразно згадуєш у багатьох місцях свого твору про істинну віру, якій вона, як бачимо, є головною перешкодою. Я нещодавно наштовхнувся на цю книгу, [47]полишивши читання філософів та поетів, і вивчав її із захопленням, подібним до того, яке відчуває мандрівник, що заради пізнання вийшов за межі вітчизни, і, вперше вступаючи в якесь славетне місто, зачарований принадністю нового краю, повсякчас зупиняється, щоб оглядати все, що трапляється на шляху.

Августин

У тій книзі, хоч і в інших виразах, як личить вчителеві Вселенської істини, я значною мірою відтворюю вчення філософів, переважно Платона і Сократа. А щоб нічого не приховати від тебе, зізнаюся, що розпочати цю книгу спонукало мене зокрема одне слово твого улюбленого Цицерона. Бог підтримав моє починання, і дрібна насінина дала багатий врожай. Однак повернімось до предмета нашої розмови.

Франческо

Вельми охоче, достойний отче. Але спершу, прошу тебе, розкрий мені, яке то було слово, що, як кажеш, надихнуло тебе на такий світлий твір.

Августин

Цицерон, оскільки він уже починав ненавидіти помилки свого часу, так говорить десь: «…вони нічого не вміли бачити душею і вдавались зору; але завдання могутнього духу – відділяти думку від чуттєвих вражень, а мислення – від звички». [48]Так сказав він, а я ж, обравши ці слова за підвалину, побудував на них твір, що, за твоїм зізнанням, так тобі подобається.

Франческо

Я знаю цей уривок – він з «Тускуланських бесід». Я помітив, що у своїх творах, і тут, і в інших місцях, ти охоче посилаєшся на цей вислів Цицерона; і небезпідставно, бо він належить до таких, що поєднують істину з витонченістю і натхненням. А тепер, коли твоя ласка, повернімося, нарешті, до нашої розмови.

Августин

Отже, ця пошесть перешкоджала тобі; і якщо ти не подбаєш, вона дуже скоро знищить тебе. Захаращена химерами, пригнічена численними і непримиренно суперечливими турботами, слабка душа нездатна розважити, яку з потреб вона має задовольнити першою, а яку геть відкинути, і всієї духовної сили і часу, відваженого скупою рукою, не вистачить душі на весь цей клопіт. Подібне лихо зазвичай трапляється з сівачем, який забагато насіння вкидає на тісному клаптику землі: паростки, притискаючи один одного, перешкоджають рунам. Так само в твоїй переповненій душі коріння не знаходить живильних соків, а стебла не плодоносять, і ти безпорадно метушишся, кидаєшся в непевності від одного до іншого, нічому не віддаєшся цілковито. Тому щоразу, коли дух, здатний за сприятливих умов відновити свою шляхетність, зосереджується на роздумах про смерть і все те, що веде до вічного життя, і за вродженим потягом заглиблюється в самого себе, він неспроможний утриматися там, бо надмір розмаїтих турбот виштовхує його. Ось так, через недоречну метушливість душі, ризикує обернутись на ніщо рятівний намір, і виникає той внутрішній розбрат, який ми вже чимало обговорювали: коли занепокоєна душа гнівається сама на себе, коли вона з огидою дивиться на власний бруд і не очищається від нього, коли бачить, якими манівцями ступає, але не залишає їх, страшиться загрози, але не намагається уникнути її.