Франческо Петрарка - Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)

Франческо

Я теж тримаюсь такої думки. Та чи не забув ти моє перше запитання?

Августин

А саме?

Франческо

«Що стримує мій поступ?» – питав я; тобто чому зосереджені роздуми про смерть не справляють на мене дії перетворення, про яку ти казав?

Августин

По-перше, ти, ймовірно, бачиш свою смерть подією далекого майбуття, тим часом як вона не може бути надто віддаленою, зважаючи на швидкоплинність життя, яке, до того ж, сповнене нещасних випадків. Майже всі ми «припускаємось тієї помилки, – як каже Цицерон, – що бачимо свою смерть десь попереду». [41]Деякі розумники бралися виправити цей текст заперечною формою, стверджуючи, що треба читати «не бачимо свою смерть попереду». Та чи знайдеться розсудлива людина, що геть не передбачала б свою смерть? Але помилка наша в тому, що бачимо її «десь попереду», тобто «в далині». Насправді, більшість впадають в оману щодо своєї смерті, наміряючи собі таку вікову межу, до якої природа начебто дозволяє дожити, але якої в дійсності мало хто досягає. Майже всі якоюсь мірою помиляються, як сказав поет,

Ось яка спокуса здатна стати тобі на перешкоді, бо й вік твій, і міцна статура, і помірність у звичках вселяють облудну надію.

Франческо

Прошу, не закидай мені такі підозри. Боронь Боже від такого божевілля.

як каже у Вергілія той славетний мореплавець. [44]Бо мене так само кидає обширами грізного, бурхливого моря, і я скеровую через громаддя хвиль, наперекір вітрам, свій пошарпаний негодою вутлий човен, що тремтить і, я добре знаю, ось-ось розсядеться. Я бачу, мені не залишається надії на порятунок, хіба тільки милосердний Вседержитель зглянеться на мене, і, напруживши сили, я вчасно поверну стерно і дістанусь берега, перш ніж загину, щоб, провівши життя у відкритому морі, міг я померти в гавані. Завдяки цьому переконанню я ніколи, наскільки пам’ятаю, не палав жагою багатства і влади, що на наших очах спалює багатьох людей не тільки одного зі мною віку, але також літніх, які переступили середню межу життя. Чи ж не безумство згаяти все життя в трудах і в бідності, щоб зрештою померти серед турбот про накопичення багатства? Отож, розмірковуючи про ці страшні речі, я не відсуваю їх у далеке майбутнє, а чекаю на них у найближчий час. Ще досі не вивітрився з моєї пам’яті вірш, яким я ще в ранній юності завершив лист до одного з друзів:

Якщо я мав це на думці ще в ті часи, що я маю сказати тепер, коли я старший і досвідом, і роками? Нині з усього, що я бачу, чую, відчуваю, мислю, я виводжу цей єдиний кінець. І якщо я не обманюю себе, міркуючи в такий спосіб, залишається чинним моє запитання: «Що стримує мій поступ?».

Августин

Смиренно дякуй Богові, який стримує тебе рятівними віжками і підганяє гострими шпорами. Адже малоймовірно, щоб чоловік, що так повсякденно, так зосереджено розмірковує про смерть близьку і реальну, був приречений на смерть вічну. Але, як ти сам небезпідставно відчуваєш, тобі чогось іще бракує. Я спробую показати тобі, яка це перешкода, щоб, усунувши її з Божою поміччю, ти зміг цілковито віддатись блаженним роздумам і скинути давнє ярмо рабства, що досі тебе гнітить.

Франческо

Дай Боже, щоб це вдалося тобі і щоб я був визнаний гідним такої милості.

Августин

Будеш гідним, бо це в твоїй волі. Річ у тім, що в основі людських вчинків присутні два начала, і якщо одного з них бракує, це неминуче перешкоджає успіху. Бажання не тільки має бути як таке, але воно має бути настільки сильним, щоб його можна було назвати палким прагненням.

Франческо

Нехай так буде.

Августин

Чи знаєш ти, що перешкоджає твоїм роздумам?

Франческо

Саме це я жадаю дізнатись, про це питаю тебе.

Августин

Тоді слухай. Твоя душа прийшла з небес – високе її народження поза сумнівом, – але будь упевнений, що, замкнена в тілі, вона втратила істотну частку своєї первинної шляхетності; більше того, заціпенівши на такий тривалий термін, вона забула і про своє небесне походження, і про свого високого Творця. Як на мене, Вергілій дуже влучно відтворив як пристрасті, що виникають із взаємодії душі з тілом, так і забуття душею своєї найчистішої природи: