Франческо Петрарка - Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)

Але в тому самому сенсі?

Августин

Звісно, що не в іншому.

Франческо

Виходить, я не розмірковую про смерть?

Августин

В кожному разі, не досить часто, і так неглибоко, що думка не сягає дна твоїх прикрощів.

Франческо

Я був переконаний в іншому.

Августин

Зважаймо не на те, в чому ти був упевнений, а на те, в чому тобі слід бути впевненим.

Франческо

Якщо ти доведеш мені, що цього разу, вірячи собі, я знову помилявся, обіцяю, відтак ніколи більше не йняти собі віри.

Августин

Я доведу тобі це дуже легко, якщо тільки ти зважишся щиро визнати правду. А я натомість пошлюся на свідка, по якого не треба далеко ходити.

Франческо

На кого саме?

Августин

На твою совість.

Франческо

Вона стверджує протилежне.

Августин

Де питання поставлено нечітко, там відповідь свідка навряд чи буде вірогідною.

Франческо

Як це стосується справи?

Августин

Безпосередньо. А щоб як слід зрозуміти, слухай уважно. Немає такого безумця, – хіба що він геть божевільний, – хто б не згадував часом про тлінність свого існування і хто, коли його запитати, не підтвердив би, що він смертний і замкнений у тлінному тілі. Зрештою, про це раз по раз кожному нагадує фізичний біль або гарячка, не зазнати яких ні разу в житті нікому не випадало, бо кого ж Бог від земних страждань звільнив? Крім того, похорони друзів безнастанно проходять перед твоїми очима, вселяючи побожний страх в душу, бо, проводжаючи на цвинтар когось із своїх однолітків, людина неминуче здригається на думку про раптовий кінець, який чекає на кожного з нас, і починає тривожитись за себе особисто. Так, побачивши сусідський будинок охоплений пожежею, людина не може не тривожитись за власну оселю, бо, як каже Флакк:

Ще сильніше буде схвильований той, на чиїх очах смерть нагло викрала когось іще й молодшого, міцнішого і більш показного, ніж він сам. Чоловік огляне себе і скаже: «Видавалося, йому гарантоване земне життя, а однак він вигнаний звідси. І не допомогли йому ні молодість, ні міць, ні врода. А мені хто дасть ліпшу поруку? Бог чи який чарівник? Я безперечно смертний!». А коли така доля спіткає царів і князів земних, людей могутніх і грізних, то очевидці бувають вражені ще сильніше, на їхніх-бо очах в одну мить або за лічені години смерть трощить тих, хто зазвичай обертав на прах інших. Справді, чи не в цьому полягає причина того потрясіння, яке охоплює юрми народу на смерть славетних, як було, коли хочеш пригадати історію, під час похорону Юлія Цезаря? Загальне видовище такого роду вражає погляди і серця смертних, і споглядання чужої долі наводить їх на думку про власну долю. Додай сюди ще лють звірів і лють людей, додай несамовитість воєн і обвали великих будівель, про які хтось влучно сказав, що, створені початково на захист людей, вони стали для людей небезпекою; додай бурі та вітри в негоду, і кару небесну, чуму, і всі ті небезпеки, які чигають звідусіль на суходолі та в морі, так що немає куди кинути погляд, щоб не побачити там постать смерті.

Франческо

Пробач, що перериваю, але я більше не маю сили чекати. Думаю, на підтвердження моєї думки неможливо додати щось переконливіше за те, що ти так розлого виклав: я сам, слухаючи, дивувався, куди провадить твоя мова і на чому закінчиться.

Августин

Вона й не скінчилась, – ти перервав мене. Тим часом залишається ще зробити висновок: попри численні болісні нагадування, яких не бракує навколо (та які, зробившись звичними, не проникають надто глибоко, бо наштовхуються на нечутливість до будь-яких спасительних застережень), небагато людей здатні достатньо глибоко усвідомити неминучість свого власного смертного кінця.

Франческо

Отже, небагатьом відоме те визначення людини, що, як на те, по всіх школах твердять з наполегливістю, від якої не тільки вуха слухачів мали б уже втомитись, але навіть колони академічних будівель підломитись?

Августин

Ніколи не буде упину балакучості діалектиків, від якої плодяться незчисленні визначення такого штибу, що заковують розум у кайдани і дають привід до нескінченних суперечок. Якщо ти попросиш у кого-небудь з їхньої отари визначення людини або запитаєш про будь-яку іншу річ, він завжди матиме готову відповідь; та щойно ти захочеш копнути глибше, він враз принишкне, або ж, якщо він безперервним просторікуванням виробив у собі безсоромне словоблудство, характер його відповіді наочно покаже, що він позбавлений ясного уявлення про суть обговорюваного. На таку зневажливу погорду порожніх балакунів я відповідаю гнівно: «Нещасні, навіщо виснажуєте свій розум безглуздими, нічого не вартими вивертами? Навіщо ви, маючи сивину у волоссі й натужно морщачи чоло, бавитесь словесами, наче діти іграшками, а про суть речей позабували? Хай би ваше безумство шкодило тільки вам самим, але ж воно так часто калічить розум благородній молоді!».