Франческо Петрарка - Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)

Чудовими були б ці слова, аби ти сам сказав собі те, що змушуєш говорити інших. Однак я не можу обминути мовчанням зухвалість твоїх слів, які ти, можливо, вважаєш найсмиреннішими.

Франческо

Мені прикро, якщо в якихось моїх словах пролунала погорда, але якщо вчинкам і висловам визначає міру душа, беру свою у свідки, що не мав на думці жодного зухвальства.

Августин

Як на те, принижувати інших – це різновид гордині, набагато гірший за незаслужене звеличування себе самого, і я волів би радше, щоб ти прославляв інших, а себе ставив іще вище за них, аніж, розтоптавши всіх, з нечуваної зневаги до інших майстрував щит свого смирення.

Франческо

Сприймай це, як знаєш, але я ні собі, ні іншим не надаю великої ціни. Мені огидно розповідати, яку думку я маю про більшість людей на підставі власного досвіду.

Августин

Зневага до себе самого не виходить за межі обачності, зневага до інших і небезпечна, і даремна. Але ми ще не все розібрали, що відвертає тебе від мети. Ти знаєш, про що йдеться?

Франческо

Називай що завгодно, тільки не закидай мені заздрощів.

Августин

Нехай би тобі гординя шкодила не більше, ніж заздрість, від якої ти, на мою думку, вільний. Я хотів обговорити іншу ваду.

Франческо

Скажи відверто, що мене збиває на манівці; а відтак уже ти не збентежиш мене подальшими закидами.

Августин

Пожадливий потяг до суєтного.

Франческо

Облиш, зроби ласку! Ніколи не чув більшої недоречності.

Августин

Ти, либонь, забув про те, що допіру обіцяв мені, якщо отак бурхливо реагуєш. А я ж не про заздрощі тобі кажу.

Франческо

Але жадоба теж чужа мені більше, ніж будь-кому.

Августин

Ти завзято виправдуєшся, але повір, ти не настільки вільний від цієї зарази, як тобі видається.

Франческо

Тобто я не вільний від лабетів жадоби?

Августин

Так само, як від суєтності.

Франческо

Що ж, тисни далі, громадь обвинувачення, коли маєш викривати мене. Цікаво, яку чергову рану ти мені завдаси?

Августин

Свідчення істини ти називаєш обвинуваченням і завданням рани? Напрочуд влучно сказав сатирик:

І не менш справедливі слова комедіографа:

Але скажи, на ласку: навіщо стільки турбот гризуть твою душу? Навіщо плекати такі далекосяжні надії в рамках такого короткого життя?

Ти знай читаєш, але нехтуєш цим. Ти відповіси, гадаю, що тебе зобов’язує любов до друзів, і знайдеш гарну назву своїй омані. Однак яке ж це безумство – заради дружби з кимось зробитись ворогом самому собі!

Франческо

Я ж не настільки черствий і бездушний, щоб відцуратись турботи про друзів, надто про тих, кого шаную за їхні чесноти або заслуги. Перед одними з друзів я схиляюся, інших поважаю, когось люблю, когось жалію. З іншого боку, я і не настільки великодушний, щоб приректи себе на загибель заради друзів. Розум наказує мені, доки я живий, мати щось на прожиття; звідси моє бажання. І коли ти кидаєш у мене Горацієвим списом, то я прикриюсь Горацієвим щитом:

І оскільки я хочу, висловлюючись його ж таки віршем, бодай

І оскільки страшать мене труднощі мінливого життя, вже скільки воно й триватиме, і родина мені не байдужа, я потроху дбаю про справи – і родинні, і митецькі; але ж тільки з необхідності, як бачиш, вдаюсь до цих клопотів.

Августин

Бачу, як глибоко проникли в твоє серце ці думки, які повинні служити виправданням безумству. Але чому ти не відобразив у своїй душі і цих слів сатирика:

Ймовірно, тобі видається надто привабливою смерть на одрі, застеленому багряницею, лежати в мармуровій гробниці і заповідати своїм нащадкам суперечки про багату спадщину. Адже саме заради цих переваг ви так жадаєте багатства. Даремна праця і, повір мені, божевілля. Придивись пильніше до людської природи і ти переконаєшся, що вона здатна задовольнятись малим; а коли обдумаєш власну – то навряд чи народжувалась людина, що могла б задовольнятись меншим, коли б тільки хибна громадська думка не збила тебе з пантелику. Чи то на звичаї народні, чи то на характер самого мовця посилається поет: