Франческо Петрарка - Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)

Франческо

Звісно, відчував; і бракує слів, щоб висловити, як тяжко падав.

Августин

Чому ж багаторазовий досвід не переконує тебе, сягнувши вишини, утвердитись там міцніше?

Франческо

Я намагаюся всіляко, але, нездатний протистояти людській природі, неминуче зриваюсь. Недарма ж, гадаю, стародавні поети присвятили роздвоєну вершину Парнасу двом богам, щоб про зміцнення внутрішнього духу молитися Аполлону, якого вони називали богом натхнення, а про задоволення зовнішніх потреб – Вакху. Утвердив мене в таких думках не тільки особистий досвід, але також численні свідчення найученіших мужів, поіменним переліком яких не схильний тобі надокучати. Отож, хоч як смішно вірити в юрму богів, згадана ідея поетів не така вже й безглузда; принаймні, застосовуючи її до єдиного Бога, від якого отримуємо всяке сприяння і поміч, я навряд чи відступаю від здорового глузду… якщо тільки не вкажеш мені, де моя помилка.

Августин

Щодо цього, не заперечую; але прикро бачити, як нерозумно ти розподіляєш час свого життя. Колись ти цілковито присвячував його гідним трудам, і якщо за необхідністю змушений бував віддати трохи часу на інші клопоти, ти називав цей час змарнованим; а нині ти присвячуєш високому лише оті краплини, що залишаються тобі по вдосконаленню зажерливості. Хто побажав би досягти зрілого віку, знаючи, що він отак змінює людські прагнення? А де ж тому край і де міра? Признач собі межу, і як досягнеш її, зупинись і віддихайся. Тобі відомо, що, вимовлені людиною, мають пророчу силу слова:

То яка кінцева мета твоєї пожадливості?

Франческо

Не знати ні браку, ні надлишку, не знати примусу і не попихати іншими – отака моя мета.

Августин

Ти мав би струснути з себе людське єство і прибрати божественне, щоб ні в чому не знати браку. Чи тобі невідомо, що з усіх живих істот людина має найбільше потреб?

Франческо

Я часто чув таке, але хотів би освіжити в пам’яті.

Августин

Поглянь, як воно народжується, голе і потворне, верещить і плаче, вимагаючи кількох ковточків молока, що тільки й угамовують його; тремтить воно і плазує, геть безпорадне без сторонньої допомоги; його живлять і одягають безсловесні тварини; його, слабкого тілом і неспокійного душею, підвладного усіляким недугам і схильного до незліченних пристрастей, нерішучого, охоплює то радість, то смуток; немічний волею і нездатний приборкувати свої бажання, не відає, що і в якому обсязі йому на користь чи на шкоду, де міра в їжі та питві; страву для підтримання тіла, яка для інших живих істот лежить відкрито, він примушений добувати тяжкою працею; уві сні його обдимає, від їжі він гладшає, від напоїв дуріє, від неспання слабшає, від голоду знемагає, від спраги його сушить; він і жадібний, і боязкий; що має, на те дивиться з відразою, а втративши, оплакує; він стурбований одночасно і сьогоденням, і минулим, і майбутнім; сповнений гордині у приниженні своєму і свідомий своєї тлінності; мізерніший за хробака; життя його коротке, доля непевна, кінець неминучий, а смерть чатує на нього у тисячі подоб.

Франческо

Ти нагромадив стільки прикрощів і злигоднів, що лишається тільки пошкодувати про своє народження людиною.

Августин

Однак, попри людську немічність і убозтво, ти мрієш про багатство і могутність, яких ще не здобував жоден кесар, жоден король.

Франческо

Та хто такі слова вживав? Хто згадував про багатство і могутність?

Августин

А чи є багатство більше, як нічого не потребувати? Чи є більша могутність, як не знати жодного примусу? Бо земним владикам, найбагатшим і наймогутнішим з усіх, зазвичай чогось та бракує. Верховні полководці залежать від військ, які начебто очолюють; вони перебувають в облозі власних легіонів, вселяючи цими легіонами страх і, своєю чергою, самі їх боячись. Тому покинь сподіватися на неможливе і, задовольняючись людською долею, вчись і жити в достатку, і чогось потребувати, і скоряти, і підкорятися; і навіть не мрій, доки живий, у такий спосіб скинути ярмо долі, яке стискає карк наймогутніших, бо знай, ти лише тоді його позбудешся, коли, придушивши в собі людські пристрасті, цілковито віддасися у владу чеснот: вільний, непідлеглий нікому з людей, і нічого не потребуючи, тоді лише ти станеш по-справжньому могутнім і абсолютно щасливим владикою.