Франческо Петрарка - Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)

Августин

Поза сумнівом, такі пориви здатні перекинути і твій і чужий човен. Тож, якщо ти не осягнув принципи стоїків, що обіцяють цілковито викоренити всі недуги душі, вдайся, принаймні, до засад перипатетиків, що їх послаблюють. Втім, залишмо наразі цей предмет, щоб згадати про значно більшу небезпеку, що вимагає від тебе набагато більшої обачності.

Франческо

Боже милостивий! Що ж залишається іще небезпечнішого?

Августин

Чи не умліваєш ти від жару любострастя?

Франческо

Часом пекучий цей жар змушує мене гірко пошкодувати, що я не народився геть нечулим. Я волів би радше бути безсердим каменем, ніж пускати в своє серце сластолюбні потяги.

Августин

Отже, ти мав би знати, що найбільше відволікає тебе від роздумів про божественне. Бо хіба ж не наказує нам небесне вчення Платона викорінювати з душі плотські потяги і виганяти з неї сластолюбні видіння, щоб вона, через споглядання божественних таємниць, якому сприяють роздуми про власну тлінність, підносилась чиста і вільна. Ти знаєш, про що йдеться – засади добре знайомі тобі за книгами Платона, які ти, за недавнім твоїм свідченням, так ретельно вивчав.

Франческо

Я вивчав їх, зізнаюся, з палкою надією і неабияким завзяттям; але незвичність чужої мови і поквапний від’їзд викладача [70]змусили мене облишити цей намір. Проте згадане тобою вчення мені добре знайоме як за твоїми власними творами, так і за свідченнями інших платоніків.

Августин

Байдуже, від кого ти дізнався істину, хоча авторитет учителя часом багато важить.

Франческо

Зокрема для мене – авторитет чоловіка, про якого я сказав би, повторюючи за Цицероном у його «Тускуланських бесідах»: «Якби Платон не навів жодного доказу (настільки високо я його ціную), мене зворушив би самий його авторитет». Мені ж, який часто розмірковує про його божественний геній, видалося б зухвалістю вимагати доказів від Платона, тим часом як піфагорійці не обтяжують цим «аналогіста», вождя своєї школи. Втім, я наміру відхилився від предмета розмови. Отже, в справедливості згаданої думки Платона мене віддавна переконали і його авторитет, і мій власний досвід, внаслідок чого я твердо переконаний, що не може бути ставлення більш істинного чи більш благочестивого. Бо коли Господь подавав мені руку, я підносився настільки, що осягав з надзвичайною і безмежною радістю, що мені в ті хвилини було на користь і що раніше було на шкоду. А нині, коли, під тягарем своїх помилок, я впав до колишнього свого мізерного стану, я з великою гіркотою відчуваю, що мене знов занапастило. Все це я виклав, щоб ти надалі не дивувався, коли скажу, що я на власному досвіді випробував це положення Платона.

Августин

Я не дивуюсь! Я був свідком твоїх зусиль і того, як ти падав і знов підводився; і, співчуваючи твоєму теперішньому жалюгідному стану, хочу допомогти тобі.

Франческо

Дякую тобі за милосердні почуття. Що залишається тепер у моїх людських силах?

Августин

На людські сили тут марно сподіватись, але багато залежить від волі Божої. Поміркованим буває той лише, кого Бог на те сподобить; отже, у Господа треба благати цієї милості – неодмінно, зі смиренням, а часто також зі сльозами. Хто молить Його належним чином, тому Він зазвичай не відмовляє.

Франческо

Я звертався до Нього так часто, що боюся знову надокучати.

Августин

Ти просив не досить смиренно, не досить зважено. Ти завжди залишав лазівку для любострастя, завжди скеровував благання на майбутнє. Кажу, бо знаю з особистого досвіду. Я просив: Боже, дай мені цнотливості! але не зараз, трохи згодом… ще буде час… Мовляв, я саме в розквіті сил; такий вік, щоб жити, не відмовляючи собі в природних потребах. Соромно буде піддатись юнацькій чуттєвості згодом, коли молодість мине. А так, переситившись насолодами, я буду забезпечений проти повернення любострастя… Так говорячи, ти просиш про одне, а бажаєш іншого.

Франческо

Яким чином?

Августин

Просячи на майбутнє, ти нехтуєш сьогоденням.

Франческо

Не раз мої слізні благання бували спрямовані саме на сьогодення, і я сподівався, що, розірвавши пута любострастя і зрікшись негідного способу життя, порятуюсь серед хвиль і буремними водами дістанусь рятівної гавані. Та скільки разів потім розбивався мій човен об одні й ті самі скелі і скільки разів зазнавав я тих самих страждань, тобі відомо.