Франческо Петрарка - Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)

Августин

Свою недугу ти знаєш досконало; то мав би знати її причину. Скажи, що до такого ступеня засмучує тебе? Нелад у повсякденному житті, фізичний біль, кричуща несправедливість долі?

Франческо

Не так щоб окремо одна з названих прикростей. Проти однієї я, безперечно, вистояв би, але не проти цілого їх війська.

Августин

Поясни точніше, що тебе гнітить.

Франческо

Щоразу, коли доля завдає мені чергову рану, я залишаюсь мужнім, пам’ятаючи, що вже не раз, тяжко вражений, я виходив з бою переможцем. Якщо доля тут-таки завдає мені іншу рану, я можу похитнутись; а діставши поспіль третю і четверту рану, я мимоволі відступаю – не тікаю в паніці, але замикаюсь у твердині здорового глузду. Але якщо доля з усіх боків спрямовує на мене свою рать незліченну, викликає на мене образи людських мук і спогад про пережиті страждання і страх прийдешніх, тоді я, наляканий таким нагромадженням лих, впадаю у тяжку скорботу. Звідси мій найтяжчий біль. Достоту, як той, хто оточений незліченними ворогами, не має виходу, ні надії на пощаду чи поблажку, бо все вже передрікає йому загибель: вже встановлені облогові машини, вириті підкопи, вже хитаються вежі і драбини приставлені до укріплень, до мурів підведені вінеї, [74]і пожежа вже шириться дерев’яними перекриттями. Бачачи з усіх боків блиск мечів і грізні постаті ворогів і усвідомлюючи близькість своєї загибелі, чи може він не боятись і не сумувати, коли навіть без таких жахів сама лише втрата свободи для мужньої людини є найвищим стражданням?

Августин

Хоч яка безладна твоя розповідь, я зрозумів, що причина всіх твоїх нещасть – хибна думка, що вже підтяла без ліку душ і ще багатьох повергне. Адже ти вважаєш себе нещасним?

Франческо

Не до змалювання.

Августин

З якої причини?

Франческо

Не з єдиної, а з багатьох.

Августин

Ти уподібнюєшся тому, хто через будь-яку найнікчемнішу образу воскрешає в своїй пам’яті всю ворожнечу минулого.

Франческо

Жодна моя рана не настільки давня, щоб могла загоїтись забуттям; усі вони свіжі й роз’ятрені: якщо й могла б яка затягтись, доля їй не дозволила, знай б’ючи в одне й те саме місце. Вкупі з моєю відразою до жалюгідного людського стану, це гнітить мене і навіює глибокий сум. Називай хоч гіпохондрією, а хоч хандрою або ще як, мені байдуже; щодо суті, ми дійшли згоди.

Августин

Наскільки я бачу, недуга твоя пустила глибоке коріння, отже залікувати її поверхово не має сенсу, бо вона невдовзі знову про себе нагадає. Слід викорінити все без останку; але я не знаю, за що найперше хапатись. Тому, для спрощення і більшої дієвості, обговорюватиму з тобою кожну твою докуку окремо. Скажи, що гнітить тебе найгірше?

Франческо

Те, що найперше в око впаде, що почую, що відчую.

Августин

Отакої! Тобі геть нічого не до вподоби?

Франческо

Нічого чи, принаймні, мало що.

Августин

Нехай би придивився до того, що сприяє спасінню! Але що тобі не до вподоби перш за все? Про це скажи.

Франческо

Я вже сказав.

Августин

Все через уже згадувану хандру. Ти невдоволений з себе самого.

Франческо

З інших не менше.

Августин

З тієї ж таки причини. Щоб дати якийсь лад нашим міркуванням, скажи, чи так ти з себе невдоволений, як сам стверджуєш?

Франческо

Ще й більше, ніж казав. Годі вже душу з мене тягти оцими запитаннячками.

Августин

То ти невдоволений тим самим, що в багатьох викликає заздрість до тебе?

Франческо

Хто заздрить нещасному, той, либонь, іще нещасніший.

Августин

Що тобі найнеприємніше в собі?

Франческо

Не знаю.

Августин

А якщо я почну перелічувати, зізнаєшся?

Франческо

Зізнаюся щиро.

Августин

Ти гніваєшся на свою долю.

Франческо

Чи можна ж терпіти її, пихату, жорстоку, сліпу, що вражає всіх, без розбору?

Августин

Це нарікання загальне для всіх, а ми розглядаємо твої особисті претензії. Якщо виявиться, що вони несправедливі, чи переміниш ти гнів на милість?

Франческо

Переконати мене буде непросто, але якщо ти це зробиш, я вгамуюсь.