Франческо Петрарка - Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)

Августин

Ти вважаєш, доля не досить щедра до тебе?

Франческо

Радше, вкрай скупа, несправедлива, зверхня і жорстока.

Августин

Автори комедій вивели не одного плаксія, а цілу когорту. Таким чином, ти лише один з багатьох. Почесніше бути серед небагатьох. І оскільки ця тема до такого ступеня заяложена і навряд чи можна додати щось нове, чи бажаєш ти застосувати до старої хвороби старі ліки?

Франческо

Як скажеш.

Августин

Скажи, чи змушувала тебе доля гибіти від голоду, спраги, холоду?

Франческо

До такого моя доля ще не доходила.

Августин

А скільки людей зазнають цих страждань щодня…

Франческо

Вдаймось до інших ліків, якщо такі маєш, бо ці мені не допомагають. Я не з тих, кого у власних нещастях втішає споглядання чужих; а часом засмучують чужі страждання не менше, ніж мої власні.

Августин

І я не кажу, буцімто маєш втішатися з чужих нещасть, але, споглядаючи чужі долі, вчись задовольнятися своєю. Не можуть усі посідати перше місце; інакше звідки візьметься перший, коли за ним не слідуватиме другий? Ви, смертні, маєте бути задоволені вже з того, що не дійшли краю, що з незчисленних підступів долі наражаєтесь не на гірші. Зрештою, навіть тим, кому випав найважчий тягар, можна допомогти дієвішими ліками; але ти їх не потребуєш, оскільки доля поставилась до тебе не надто суворо. Вас ввергає в ці прикрощі те, що кожен, забуваючи про власну долю, мріє посісти перше місце. А, як я вже казав, усі не можуть бути першими, і ті, що зазнали розчарування, починають нарікати на долю. Якби люди розуміли, наскільки обтяжливим є високе становище, вони б не домагались, а страшились його, що підтверджують свідчення тих, які ціною великих зусиль підносились на вершину, але незабаром починали проклинати занадто легке здійснення своїх прагнень. Цю істину слід би знати всім, зокрема тобі. Чи ж не показав тобі тривалий досвід, що високе становище завжди є важкою, тривожною і безперечно жалюгідною долею? Звідси випливає, що немає становища, яке не давало б жодних підстав для нарікань, бо й ті, хто досяг успіху, і ті, хто зазнав поразки, однаково висувають обґрунтовані претензії: одні почуваються розчарованими, інші – зневаженими. Тому, за порадою Сенеки, «коли побачиш, скільки людей тебе випереджає, то озирнись, аби глянути й на тих, хто за тобою. І якщо хочеш бути вдячний богам і своєму життю, зваж на те, яку велику юрбу ти залишив позаду». І як він вчить у тому ж місці: «Поклади межу, поза яку навіть коли б міг, не захочеш ступити». [75]

Франческо

Я давно вже визначив певну межу своїм бажанням, і, як мені видається, доволі скромну. Але чим є скромність за безсоромними поняттями мого сторіччя? Недоумкуватістю або млявістю.

Августин

Чи ж мають впливати на твою душевну рівновагу судження натовпу, який ніколи не судить справедливо, ніколи не називає речі своїми іменами? І якщо пам’ять не зраджує мене, тобі начебто байдуже до загалу?

Франческо

Можеш мені повірити, я ніколи ще так не зневажав думку натовпу, як тепер. Вона для мене важить не більше, ніж думка отари овець.

Августин

То в чім же річ?

Франческо

Мені прикро, що, хоча жоден з відомих мені моїх сучасників не плекав скромніших бажань, нікому з них не випадало домагатися своєї мети з такими труднощами. А що я ніколи не прагнув високого становища, засвідчить та єдина, хто нині нас чує, бо вона завжди читала мої наміри і знає, як щоразу, за типовим для людського способу мислення звичаєм примірюючи на себе всі громадські стани, я ніколи не знаходив на вищих суспільних щаблях того спокою і тієї душевної ясності, яким, на мій погляд, варто віддавати перевагу перед рештою. Уникаючи життя, сповненого турбот і тривог, я завжди тверезою думкою вибирав скромне становище, не лише на словах, але всім серцем схвалюючи пораду Горація:

А обґрунтування, яке він наводить далі, сподобалось мені не менше, ніж сама думка:

Я і сумую тільки, що ніколи мені не вдавалося досягти справді скромного становища.