Ірина Вільде - Сестри Річинські. (Книга перша)

«А я вам так вірив, так вірив, Борисе Каминецький».

У своєму відчаї Бронко дійшов до того, що став сумніватися вже, чи те, про що писав Микола Островський, було коли-небудь в дійсності. Може, то теж, чорт візьми, тільки агітація й пропаганда!

Замкнутий у собі, недовірливий, Бронко оминав людей, наче вовків. Якими гідними погорди видавалися йому в той час зальоти Сташки Кукурбівни, яка, наче на злість, заприсягалася зломити карк «кармеліті», як називала Бронка перед подругами.

Був одинокий, бо не вірив нікому. Обікрали його і наплювали в душу на додаток.

«А я вам так вірив, так вірив, Борисе Каминецький!»

Бронко оминав вулиці, на яких міг зустрітися з Борисом Каминецьким. Але Наше надто мале для того. Особливо коли той, від кого ти втікаєш, шукає тебе.

— Що з тобою, хлопче? — питав Каминецький тим своїм легким голосом, від якого колись так підносився настрій у Бронка. — Ти що, хворів, може? Чи, може… «в тім причина є дівчина»?

Бронко не міг дивитись тепер на нього. З задоволенням вирвався з його рук, кинувши тільки одне слово за собою: «Хрунь!» [99] Свиня; зрадник, перекинчик.

Чимало зусиль коштувало Борису Каминецькому, заки він вимусив Бронка сказати, в чому справа. Коли Бронко, стогнучи та заїкуючись, передав свою розмову з Філіпчуком, Каминецький сказав преспокійно:

— Так. Це правда. І це тебе так мучило?

— А ви як гадали?

— А я гадав, що ти повинен був до мене прийти і спитати. А то, як кажуть: жартувала баба з колесом, та у спицях застрягла.

— А що тут питати, коли ви самі кажете, що то правда…

— А, видиш! Правда, гола правда — то одне, а тлумачення може бути різне… А я все ж таки скажу тобі, хлопче, що ти не дуже-то вірив у мене, коли так скоро зламався… А Філіпчук… мастак заклинати в цапа, можеш бути певний! То та людина, що догори щетина.

Потім сиділи вони в якійсь хаті, де було мертвецьки чисто й пахло сушнею. Бронко мав довгу розмову з Каминецьким, чи то пак Каминецький з Бронком. Квінтесенція тієї розмови така: партія має одну генеральну лінію, але у практиці може міняти тактику і методи боротьби. Може навіть відступати від попередніх позицій, аби згодом наступити ще з більшим ударом. Може робити передишку у наступі, яку дурні можуть розцінити як прояв слабкості партії. Так, це правда, що він, Борис Каминецький, є членом опортуністичної спілки друкарів. Але чому він став членом цієї профспілки? Тому, що мав таке завдання. Розумно, хлопче? Адже є вказівка Комінтерну включатись у низові організації профспілок, товариства «Просвіти», «Рідної школи», «Сільського господаря».

Як це розуміти, що шовініст Зілінський прийняв його, Каминецького, до себе на роботу? А він і не міг не прийняти його, хлопче, бо ж Бориса Каминецького рекомендувала профспілка друкарні, з якою Зілінський зв'язаний договором.

Добре, це ясно, але тепер насувається друге питання. А як же ж прийняли Каминецького з його славою комуніста, чи хоч би такого, що симпатизує комуністам, у члени пепеесівської профспілки?

Для Бронка це — темна ніч.

— Нічого, нічого, хлопче, вияснимо і це.

Уяви собі, Бронку, що світ — це велика шахівниця з білими і чорними. На одному і другому фронті іде велика консолідація сил. Один табір, як ти сам знаєш, очолюють комуністи, другий — фашисти. Комуністи згуртовують навколо себе всіх людей доброї волі: сельробівців, соціалістів (тільки не з-під стягу пепеесівців), а то й просто безпартійних чесних людей. Єдиний народний фронт, — розумієш, хлопче? Іде велика політична гра.

Нашим противникам з табору ППС здається, що коли вони таких, як він, Каминецький, порозтикають по одному в свої профспілки, то комуністи розчиняться там, ніби грудка солі в казані з окропом.

А ми цілком про себе протилежної думки. Ми віримо, що ми не тільки не розчинимося у масі, але ще й ту масу перетягнемо на свій бік.

Ясно тобі вже тепер, хлопче?

— Товаришу Каминецький, — очі в Бронка зайшли вологістю, ніби туманом. — Ви навіть уявити собі не можете… що це для мене значить… Я ж вам так вірив, Борисе Каминецький… так вірив і… вірю.

Скоро після цієї розмови читальня на Мнихівці на чергових загальних зборах перейшла до рук ундистів. Бронко дістав завдання залишатись і надалі при читальні на Мнихівці. Основні сили комсомольців були тепер перекинеш на горілчаний завод і фабрички в Нашому.

Пізніше, треба чесно визнати, в Бронкове життя штурмом увірвалася Сташка. Це, особливо на перших порах їх знайомства, коштувало Бронкові чимало часу, думок і енергії. Спочатку це було потрібно для того, щоб відбивати атаку, а пізніше весь час, думки, енергія йшли на те, щоб прив'язати до себе Сташку. Бронко був зовсім недосвідченим в любовних справах. Сташка використовувала це й вела гру так, як їй було потрібно.