Ірина Вільде - Повнолітні діти

Дарка народилася в другій половині червня. Коли відходять суниці, а починають червоніти ранні вишні. З восьмого року життя мала Дарка кілька коричневих веснянок на дещо заширокому носикові і свої мрії, про які не знав світ.

Інколи вечором, коли сон знемагав Дарку так, що власне ліжко здавалося човником на хвилях, уявляла вона собі листівку з голубком, яку вона повинна одержати в день народження.

Часом замість голубка був віночок — серце з незабудок з золотим написом: «В день ангела».

Не треба додавати, що листівка та мусила мати поштовий значок з печаткою, як водиться, і повинен був принести її сам листоноша в день Дарчиних іменин.

Такі були бажання Дарчиного серця. Але хто мав це відгадати?

В один з своїх днів народження, коли Дарка не вміла вдати, що радіє з подарунків, мама розсердилася на неї і назвала її невдячною дитиною. Дарка не хотіла робити мамі прикрості. До самого вечора вихваляла всі до одного подарунки й скакала, як козеня, нібито з надмірної радості. Та це не дуже-то допомогло: мама відразу розгадала, що її радість нещира.

Вечором підійшла до її ліжка бабуся і почала допитуватися, чи їй часом не болить щось у грудях, чи не темніє часом в очах. А може, ніжки в неї такі, як би пройшла велику дорогу?

Дарка на все відповідала: ні, ні, ні!

Проте вранці, перед сніданком, примусили її випити якийсь гіркий чай. З цього дізналася Дарка, що її вважають за хвору. Щоб не завдавати клопоту мамі й бабусі, вирішила «переболіти» листівку з голубочком. Пізніше щось раз чи два снилося Дарці, ніби прийшла на її адресу здалека, десь аж з Америки, листівка з парком, який чомусь був не зелений, а синій-синій.

Та це був тільки сон, бо Дарка не мала нікого в Америці.

Проте не треба надто нарікати. Одного дня народження (Дарці пішло вже на десятий) сталося щось несподіване. Бабуся подарувала їй двадцять лей [1] Румунська грошова одиниця, монета. . Це ще не все. Дарці сказали, що вона зможе з тими грішми зробити, що сама схоче. Вона ніяк повірити не могла. І мама про це відразу довідалася по її очах. Бо Дарка має очі сірі, як осінній туман, але коли вона тільки починає лукавити, вони стають темні. Такі темні, як спілі сливи, і все розбігаються на боки. Тому в Дарки багато клопоту з очима, які не вміють говорити неправди.

Так було й того разу, коли Дарка не повірила мамі, що може робити з грішми, що сама захоче.

Два дні і дві ночі думала Дарка, що зробити з грішми. Третього дня, хоч як це було неймовірно і смішно, мусила собі сказати, що в цьому вона має більше розуму, ніж бабуся: Дарка вирішила купити собі листівку з голубком.

Навіть не уявляла собі, що в сільській крамниці можна за безцінь дістати таку чудову листівку. Бо треба знати, що, крім голубка з листом, була на листівці ще пара рук, які міцно стискали одна одну.

Дарці аж жаль зробилося плямити адресою листівку. Вона носила її при собі, доки не зломився один ріжок. Тоді вже з меншим болем заадресувала листівку на своє ім'я та побажала собі щастя й успіхів у навчанні. Потім наліпила поштову марку, яка коштувала втроє більше, ніж оплата звичайної листівки. Та це був день народження (хоч і заднім числом!), а з такої нагоди негарно жаліти коштів.

Найлегше було вкинути листівку до поштової скриньки. Дарка вирахувала, що наступного дня вранці листівка має бути знову в неї.

Та ледве дійшла до повороту біля церкви, зробилося їй так страшно від того, що вона наробила, що хотіла звернути вже на пошту і на чому світ просити службовця, щоб повернув їй ту листівку. До того ж листівка могла пропасти десь на пошті — адже Дарка вислала її нерекомендованою.

Але сором перед незнайомим начальником пошти переміг страх, і Дарка відмовилась від свого наміру.

Дома застала Дарка панотця. Мама частувала всіх кавою з солодкою сметанкою і свіжим, ще у вощині, медом. Але по зморшці поміж бровами у мами Дарка догадалася, що вона не захоплена цим візитом.

Мама чомусь думає, що панотець приходить до татка з візитом тільки тоді, коли йому чогось потрібно від татка.

А хоч би й так, то що в цьому поганого?

Коли панотець пішов (він таки й справді приходив до татка порадитися відносно своєї пасіки), мама сказала голосом, який Дарці дуже не сподобався:

— Не бійся, як йому треба, то він дуже ласкавий, але на храм до себе тебе не запросив.

— Та що ти, жінко! Добре, що не просив. Я й так був би не пішов. Куди ж мені, народному вчителеві, пхатися між те панство.