Ірина Вільде - Повнолітні діти

— Зроби так, щоби хтось прийняв мене на ніч… тільки на цю одну ніч… Завтра, як ти цього захочеш, Ісусе, вернуся навіть додому…

І від цієї молитви вступає віра, така ясна, як ранок, у серце, і Дарка сміло входить на поріг якогось нового, бо тільки наполовину викінченого, дому.

І знову питання:

— А ти чия?

Тепер питається вже якась старенька жінка. Молода жінка, що присипляла дитину, повертається до Дарки і каже до мами чи свекрухи:

— Лишіть, най ночує… Кажу вам… — замикає остерігаюче уста старшій жінці, і та покірно робить їй місце коло себе на постелі. Їй підсувають миску з молоком і кулешею, але Дарка цим разом вже не може лише подякувати. Бере за ложку — і молоко смакує, як ніколи досі.

В хату приходить молодий газда. Щось хоче питатись чи розвідуватись, але молодиця шепотом просить його мовчати, і він ніщо не питає Дарки. Ніби її зовсім нема в хаті. Дарці стелять під намисником.

Молодиця поправляє їй «подушку» — стару кожушину під головою, — а Дарка, перейнята вся вдячністю до своїх незнайомих добродіїв, думає: «Остануся вже в цих добрих людей. Завтра розповім молодиці всю свою біду й залишуся коло дитини…»

Їй здається, що про її постанову знають усі в хаті, і вона не почувається їх довжником… Навпаки, вони повинні оцінити як слід її рішення…

Потім, можна сказати, що таки одразу, як тільки заснула, збудилася від якось раптового світла. Коли відчинила очі, усвідомила собі, що мусила збудитись від того галасу, що зчинився в хаті. І заки могла з'ясувати собі, що, куди й чого ці люди схопилися вночі і бігають з хати надвір, а знадвору до хати, була вже в татка на руках.

— Татусю… — ніби втішилася, ніби здивувалася.

Ще чула, як татко ще раз і ще раз дякував молодиці, що «дала знати», потім знову вчула людську мову, аж як станули в себе на подвір'ю. Мусила заснути по дорозі й збудитися від того, що віз перестав нагло тарахкотіти.

З хати вийшла сплакана, з перекривленим лицем мама і відразу стала докоряти Дарці. Аж тато мусив спам'ятати маму:

— Дай спокій… дитина перетомлена… завтра будете розпитувати.

Тато (Дарка ніяк не могла зрозуміти, що йому сталося, бо він так нагло подобрів до пастушки від гусей) сам заніс Дарку на руках до ліжка. Дарка хотіла чимскоріше чкурнути так, як стояла, під покривало, але мама, що теж нагло зробилася добра, як би хто її медом намастив, конечно захотіла сама розібрати свою доньцю.

В цей спосіб вийшла наяву ганебна Дарчина тайна.

Мама вже навіть не допитувалася багато, чому вона з дому втекла. Кожний тепер розумів причину.

Дарці розклеюються зовсім очі, і вона не може так скоро знову заснути. Мати просить, щоб вона прецінь таки заснула: про все поговорить завтра. Дарка хоче послухати мами, стулює повіки, але таки не спить. Мама це бачить, тому сідає на край ліжечка, гладить легенько Дарку по лиці і починає розказувати…

Страшні, неймовірні речі розказує мама… Що пережила мама, як пішла до Ориськи й довідалася, що Дарка пішла звідти кудись… Як шукали її по всьому селі… Які страшні думки приходили мамі до голови…

Не знати певно, чи мама не захворіє від того всього… Стежечками, стежечками і мама заходить аж до Дарчиного сорому… Дарка завмирає. Можна сказати: перестає існувати. Як ще й мама скаже щось подібне, як Ориська видумала, то хіба більше не жити їй…

Але що це? Мама сміється з її переляку: прецінь це звичайнісінька річ, що ні одної жінки на світі не минає. «А кров?» — хоче знати Дарка. Кров у цьому випадку — природніше явище, як кровотеча з носа. Тільки от що: дівчатка мусять у тому часі вважати на себе… Боже борони перестудитись, мочити ноги в зимній воді, бо… можна захворіти на все життя.

Дарка скліпує очима, як би хотіла відігнати думки від себе: «Що? Що мама говорить про зимну воду і каліцтво на все життя?..»

Напружені весь довгий день нерви не видержують, і Дарка вибухає плачем:

— Чому… боже мій… чому мама не… сказала мені… цього всього два дні… скоріше?…

І на таке просте, природне питання мама не знає, що відповісти.

Коли Дарці сповнилось п'ятнадцять років, вона витримала іспити до п'ятого класу жіночої гімназії в Чернівцях. Усі говорили, що Дарці пощастило на іспитах тому, що тоді саме у викладача румунської мови Мігалаке зробився нарив у горлі і під час вступних іспитів його заступав хтось інший. Дарці, правду сказати, було прикро таке слухати. Вона була добре підготовлена з усіх предметів і не потребувала щасливого випадку, щоб опинитися в п'ятому класі.