Леонтіна Бас - Розповіді про композиторів

Гірким болем відгукнулися в душі Балакірєва ці слова.

З властивою йому чуйністю Шевченко одразу помітив, яке сумне враження справила на його нового знайомого розмова про смерть Улибишева, і різко змінив тему:

— Чи бачили ви виступи Олдріджа?

— Бачив, звичайно, бачив, — пожвавішав Балакірєв. — Я дуже захоплений цим чудовіш актором, особливо його королем Ліром. Чудовий митець!

— Так, чудовий митець і чудова людина! — підхопив Тарас Григорович. — Оце саме тут, у Толстих, познайомили нас, і ми відразу подружилися…

— Його гра винятково виразна. Знайомство з Олдріджем зараз для мене особливо важливе, адже я пишу музику до трагедії «Король Лір»…

— Добре було б послухати, як Олдрідж співає негритянські пісні,— щиро, сердечно і дуже музикально.

Отак розмовляючи, поділилися вони й своїми поглядами на народну пісню — обидва блискучі знавці й справжні цінителі народного мистецтва. Шевченко почав навіть щось наспівувати Мілієві Олексійовичу. Балакірєв уважно слухав, і хтозна, які музичні образи народжувалися в ту мить у його творчій уяві…

Цього вечора виступав і Антон Контський, якого Балакірєв добре знав ще по концертах у Казані. Проте, всупереч сподіванням, його гра не викликала у Балакірєва особливого захоплення. Мілій Олексійович весь був під враженням нового знайомства і недовгого, але такого приємного спілкування з Тарасом Григоровичем Шевченком…

У листопаді 1861 року на квартирі Балакірєва з’явився юнак у формі вихованця Морського корпусу. Його привів сюди вчитель музики Федір Андрійович Канілле. Відомий у Петербурзі педагог-піаніст, він звернув увагу на надзвичайну обдарованість і пристрасне захоплення музикою свого учня Миколи Рімського-Корсакова. Уважно проглянувши написані юнаком п’єси — «Траурний марш» і «Скерцо» та розповівши йому про елементарні композиторські прийоми, Каніллє вирішив познайомити Миколу з Балакіревим.

Ім’я Балакірєва викликало у хлопчика глибоку шану, адже він разом з учителем слухав Увертюру до «Короля Ліра» і музика ця справила на нього незабутнє враження. Важко уявити собі радість Римського-Корсакова, коли Канілле прийшов до нього у Морський корцус і повідомив, що наступної суботи вони йдуть до Балакірєва.

Мілій Олексійович полонив юнака сміливістю думок, феноменальною музичною пам’яттю, яскравим композиторським талантом. Переглянувши принесені п’єси молодого музиканта і зробивши деякі зауваження, Балакірев одразу запропонував йому писати симфонію, і незабаром Римський-Корсаков береться до роботи над першою частиною…

Кінець 1861 року позначився регулярними засіданнями музичного гуртка, який згрупувався навколо Балакірєва. Молоді композитори Кюї, Мусоргський, Римський-Корсаков, критик Володимир Стасов, співак-аматор Арсеньєв і московський живописець Мясоєдов щосуботи збиралися на квартирі Балакірєва. Колективно обговорювали цікаві літературно-художні новини, сперечалася, але головне — слухали й аналізували музику. Мусоргський і Балакірєв — обидва блискучі піаністи — грали симфонії Шумана, квартети Бетховена, уривки із «Руслана і Людмили» Глінки, а Мілій Олексійович детально розбирав почуту музику, навчаючи своїх друзів прийомів композиторської майстерності. Кюї, Мусоргський та Римський-Корсаков неодмінно виконували власні твори. Саме тоді й виявлявся музично-критичний хист Балакірєва: одразу помічаючи найдрібніші недоліки, він сідав за фортепіано й імпровізував можливі варіанти. Такими засобами у молодих музикантів виховувалися і критичний підхід до будь-якого мистецького явища, і самостійність творчого мислення.

Майже через рік після знайомства Балакірєва з Римським-Корсаковим відбулася ще одна важлива зустріч. У відомого лікаря Сергія Петровича Боткіна Мілія Олексійовича познайомили з молодим вченим-хіміком Олександром Порфирійовичем Бородіним, який мав значний авторитет у наукових та громадських колах Петербурга. Бородін працював у Медико-хірургічній академії, провадив велику дослідницьку роботу, був членом хімічного товариства і редколегії двох наукових журналів. Водночас він дуже захоплювався музикою і, маючи неабиякі музичні здібності, займався творчістю.

Минуло кілька днів, і Олександр Порфирійович, знайшовши вільну хвилину, завітав до Балакірєва. Там він зустрів Модеста Мусоргського, якого знав раніше. Саме тоді виникла розмова про музичні спроби Бородіна, і хоч він категорично відмовився пограти що-небудь із своїх творів, Балакірєв переконливо умовляв його почати серйозне вивчення композиції. За порадою Мілія Олексійовича та під його керівництвом Бородін починає працювати над симфонією.