Леонтіна Бас - Розповіді про композиторів

Після створення «Увертюри на теми трьох російських пісень» Балакірєв відчув особливий потяг до музичного фольклору. Він давно мріяв створити збірку народних пісень і для цього збирався поїхати по Волзі, щоб послухати, записати і зберегти для нащадків чудові перлини народного мистецтва. Та поки що Балакірєв не міг здійснити цього задуму, бо треба було закінчити «Короля Ліра». А втім, навіть живучи в Петербурзі, він використовує кожну можливість, щоб записати народні мелодії, проаналізувати своєрідність їхньої музичної мови.

Серед добрих знайомих Балакірєва був Олександр Петрович Арсеньєв — поет, учений-філолог, прекрасний знавець фольклору, співак-аматор, який чудово виконував народні пісні. Якось зустрівшись з Арсеньєвим наприкінці квітня 1859 року, Балакірєв детально розпитав його про особливості народного віршування, а потім, сівши до інструмента, почав дивитися, як ці особливості позначаються на музичному розмірі та ритмі пісні, й для прикладу проспівав відомі йому народні мелодії. Арсеньєв продемонстрував Балакірєву деякі цікаві фольклорні зразки, зокрема пісню «Уж ты поле мое, поле чистое». Широкий, протяжний наспів, здавалося, рівномірно поділяється на фрази. Та коли Балакірєв почав записувати мелодію, то побачив, що побудова її відрізняється від звичайної схеми. Друзі звернули увагу на особливість цієї пісні — нерівномірність, неквадратність побудови, завдяки чому вона має імпровізаційний, безпосередній характер…

Влітку 1860 року Мілій Олексійович здійснив свою давню мрію — подорож по Волзі «за піснями». Разом із поетом Миколою Щербиною він милувався чудовими волзькими пейзажами, слухав і записував цікаві народні наспіви, захоплюючись їхньою самобутньою неповторністю. Балакірєв добре пам’ятав слова свого вчителя Михайла Івановича Глінки: «Музику створює народ, а ми, композитори, лише аранжуємо її…»

Попереду була нелегка праця — обробка зібраних пісень. Це важливе завдання Балакірєв виконав блискуче, виявивши тонке розуміння особливостей і своєрідності російської народнопісенної творчості. Згодом він упорядкував збірку «40 російських народних пісень».

На початку травня 1860 року Балакірєва запросили до віце-президента Академії мистецтв Федора Петровича Толстого, який влаштував музичний вечір. Толстой був відомий своїми демократичними поглядами і любов'ю до мистецтва. В його квартирі, що містилася у будинку Академії мистецтв, збиралися представники культурних кіл Петербурга. Цього разу теж чекали цікавих гостей.

Коли Мілій Олексійович прийшов до Толстих, ще не всі запрошені зібралися. У вітальні було чимало знайомих Балакірєву літераторів. Та раптом до залу ввійшла невисока, досить кремезна людина. Особливу увагу привертали високе чоло і незвичайні очі. Довгі вуса надавали обличчю особливої оригінальності.

— Тарас Григорович Шевченко, — відрекомендувала господиня Анастасія Іванівна.

Шевченко тільки-но повернувся із заслання і був шановним гостем прогресивної петербурзької інтелігенції. З Толстим його зв’язувала багаторічна дружба. Ще в ті давні часи, коли Шевченко був кріпаком, Толстой підтримував його, сприяючи викупові з кріпацтва. А коліт Шевченка заарештували в справі Кирило-Мефодіївського братства, Толстой дав опальному поетові позитивну характеристику. І хоч це не могло вплинути на долю Шевченка, однак свідчило про ставлення Толстого до поета. Не заспокоївшись на цьому, подружжя Толстих — Федір Петрович і Анастасія Іванівна — разом із живописцем Осиповим, поетом Олексієм Костянтиновичем Толстим та братами Лазаревськими, давніми друзями Шевченка, доклали всіх зусиль, щоб визволити поета із солдатської неволі.

Балакірєва і Шевченка познайомили. Одразу ж знайшлися спільні теми для розмови. Виявилося, що Шевченко прожив майже півроку в Нижньому Новгороді. Тарас Григорович був добре знайомий з Улибишевим, і Балакірєв почув од нього найсвіжіші відомості про останні дні свого вчителя і друга.

— Так вийшло, що приїзд Михайла Степановича Щенкіна, друга мого єдиного, звів мене з Олександром Дмитровичем, — розповідав Шевченко. — Отоді я й звернувся до пана Улибишева з проханням допомогти організувати виступи Щепкіна в Нижньогородському театрі. З якою увагою, з яким бажанням зробити щось хороше поставився до нас Олександр Дмитровичі

— Ви розповідаєте, Тарасе Григоровичу, так образно, що я бачу його живим…

— А вага Нижній, вибачте мені,— до гниле місто. Уявіть тільки: коли помер Олександр Дмитрович, не знайшлося нікого, хто б написав некролог…