Леонтіна Бас - Розповіді про композиторів

Виняткова пам’ять Балакірєва зберегла почуті фрагменти, і майже через тридцять років він старанно записав їх, передавши нащадкам рідкісні, неоціненні згадки про великого композитора…

Невдовзі Балакірєв знайомиться з молодими російськими музикантами — слухачем Військово-інженерної академії Цезарем Кюї та початкуючими музичними критиками Олександром Сєровим і Володимиром Стасовим. Навколо Михайла Івановича Глінки формується справжній гурток. З величезною насолодою слухають вони пісні та романси Глінки у неперевершеному авторському виконанні. Не менше захоплення викликало і колективне програвання творів сучасних їм західноєвропейських композиторів — Ліста і Берліоза. Скільки слушних зауважень, скільки тонких спостережень!.. Для Балакірєва та його нових друзів зустрічі з Глінкою — найкраща консерваторія, адже Михайло Іванович щедро ділиться із своїми молодими друзями власним досвідом і знаннями, здобутими протягом багаторічної музичної практики. Та найближчим до його мистецьких поглядів, до його композиторської творчості був саме Балакірєв. Не випадково Глінка подарував йому сторінку із заповітного зошита із записами іспанських народних мелодій.

— їх награвав мені дон Педро, — розповідав Михайло Іванович. — Який це чудовий, талановитий гітарист!.. А непогано було б написати фортепіанну п’єсу на цю тему!

Балакірєв сідає за інструмент і починає імпровізувати майбутній твір.

— Так, так, — схвально хитає головою Глінка. — Давайте присвятимо цю п’єсу Улибишеву.

Минуло кілька днів, і на пюпітрі глінкинського рояля з’явився нотний рукопис. На його титульній сторінці було написано: «Фанданго-етюд на тему, яку дав М. І. Глінка, присвячений Олекс. Улибишеву…».

Ім’я Балакірєва поступово стає популярним у Петербурзі. Він часто виступає в концертах як соліст-піаніст і акомпаніатор. На музичних ранках в приватних вітальнях та в університетському залі збираються постійні слухачі — палкі шанувальники російської музики. Співаки-аматори охоче виконують романси Глінки й Даргомижського. Мілій Балакірєв грає свою нову фантазію. Зворушені знайомими глінкинськими мелодіями, слухачі тепло зустріли твір молодого композитора.

26 квітня 1856 року Глінка виїхав за кордон. Напередодні Михайло Іванович влаштував у себе прощальний музичний вечір. Навіщо, з якою метою їде він до Берліна? Останнім часом Глінку цікавило питання, чи можна застосувати засоби поліфонії до старовинних ладів російської музики. Йому хотілося зустрітися з давнім другом і колишнім вчителем Зігфрідом Деном. Вони разом шукатимуть нових засобів музичної виразності, радитимуться, сперечатимуться. Глінка працюватиме над новими творами. Усе, що він лишає тут, — рідну землю, відданих друзів, — він палко й вірно любить, хоч в Росії йому жилося нелегко. Можливо, молодому поколінню — енергійному, рішучому — пощастить жити в кращі часи…

Балакірєв відчуває, як стискається його серце від цих гірких слів композитора…

Пізно ввечері господар почав прощатися з гостями. Мілію Балакірєву він сказав слова, які для молодого музиканта мали особливу цінність. Глінка твердо вірить у його талант — талант композитора і музичного діяча. Головне — не звертати з обраного шляху, наполегливо йти вперед. Мілій одержав від свого наставника і вчителя дарунок — фотопортрет з надписом: «На згадку Мілієві Олексійовичу Балакірєву від щирого цінителя його таланту. Михайло Глінка». Внизу — нотний рядок із тріо з опери «Іван Сусанін». Адже саме ця тема лягла в основу балакірєвської фортепіанної фантазії. Ще нижче — дата: «26 квітня 1856 року», яка назавжди залишилася в душі як спогад про останнє побачення…

З сумом Мілій пригадує всі зустрічі з цією чудовою людиною, музикантом-чарівником, — його влучні музичні спостереження, блискуче знання музичної літератури, напрочуд глибоке проникнення в музику. Ця зустріч Балакірєва і Глінки, справді, була останньою. Незадовго до смерті старшого друга, у лютому 1857 року, Мілій закінчив «Увертюру на тему іспанського маршу», а на 8 березня 1857 року вже було призначено концерт, присвячений пам’яті Глінки.

Холодного весняного вечора Балакірєв поспішав до залу Дворянського зібрання на ще одну зустріч із музикою Глінки. У залі зібралося багато людей. Тут були всі петербурзькі музиканти, любителі музики, співаки-аматори, друзі композитора, всі щирі шанувальники його творчості. Рівно о восьмій годині диригент Карл