Леонтіна Бас - Розповіді про композиторів

…Лине пісня «То не белая береза к земле клонится» у кришталево чистому, прозорому звучанні флейт і кларпетів. Якоюсь особливою задумливістю пройнятий билинний наспів. Він викликає спогади про теплі літні вечори, про затишні куточки сільської околиці, про світлі, лагідні дівочі усмішки. Наспів уже стих, а відчуття широкого простору залишається: як зіронька в небі бринить — мерехтить один звук…

І знову неначе та сама околиця, тільки тепер тут палахкотить яскраве, мальовниче вбрання и дзвенить від жартів і розваг повітря. Та ось усе змовкає. Повільно звучить в оркестрі ріжок, що веде танець, — спершу спокійно, потім веселіше, енергійніше — і, нарешті, танець охоплює всіх. «Во поле березонька стояла» — впевнено, з піднесенням звучить знайомий наспів. У коло ввійшли дівчата. Легко пливуть вони в російському танці.

Далі — нова картина народного гуляння: широко, життєрадісно, хвацько звучить ще одна пісня-тема «Во пиру была», ніби в ній втілено могутню силу народу. Пісня живе і в напруженому драматичному епізоді, коли в різних оркестрових голосах то таємничо, то грізно виникають уривки уже почутих мелодій. А потім обидві танцювальні теми переплітаються. Поступово росте напруження, і, зрештою, на повну силу звучить пісня-танець «Во поле березонька стояла», ніби утверджуючи народну силу й впевненість.

…Спадає ніч, темрява огортає село. Розходиться молодь, на околицях — ані душі. І тільки пісня прозоро й ніжно лине вдалечінь… «То не белая береза к земле клонится…»

Успіх балакірєвської «Увертюри» перевершив усі сподівання. Молодь після концерту юрмою чекала автора. Довго не стихали захоплені вигуки й привітання.

Визнання «Увертюри» викликало у Мілія Олексійовича новий приплив сил, і він активно працює над музикою до трагедії Шекспіра «Король Лір». Саме тоді, в грудні 1858 року, до Петербурга приїздить німецька драматична трупа, яка ставить «Короля Ліра». Проте з усіх учасників спектаклю запам’ятався лише один — негритянський актор-трагік Айра-Фредерік Олдрідж — виконавець головної ролі. Пристрасний запал, могутня, всеперемагаюча сила почуття разом з незвичайною простотою та природністю — усе це було в Лірі-Олдріджі й викликало захоплені відгуки багатьох театралів. Щоб збагатити й урізноманітнити свої враження, Балакірєв вирішив подивитися виставу «Король Лір» в Александринському театрі, де головну роль грав чудовий актор Володимир Самойлов. Враження було не менш сильним, і ввечері після спектаклю з’являються перші чорнові начерки майбутньої музики до трагедії «Король Лір»…

Робота над новим твором тривала близько трьох років. Трагедія Шекспіра, що захопила Балакірєва, знайшла своє глибоке музичне втілення в увертюрі. Тут, як ні в одному іншому симфонічному творі композитора, виявився його хист творця драматичної симфонічної музики. Адже увертюра пов’язана з основними ідейними лініями трагедії, де панує одна з найважливіших тем — тема короля Ліра, яка найдраматичніше звучить у центральному розділі увертюри. Неспокійні тривожні рухи, короткі музичні фрази, що нагадують стогони, бурхливий супровід, який підкреслює загальний характер тривоги, — так розкриває композитор образ враженого горем короля.

Зворушливо й ніжно звучить тема Корделії, меншої дочки Ліра, що палко любить батька. Балакірєв підкреслює трагедію короля картиною розбурханої стихії. Тема Ліра стає лірично-скорботною. Чергуючись з різкими акордами оркестру, вона ще глибше розкриває душевні муки короля. Тут же звучать окремі уривки теми Корделії, і, таким чином, головні образи — Ліра і вірної йому доньки — поєднуються разом у цьому найнапруженішому розділі увертюри.

Далі тема Ліра звучить лірично і м’яко: страждання й горе розчулили колпсь гордого володаря. Він оплакує загиблу доньку й вмирає сам. Урочисто, піднесено проводить композитор основну тему увертюри…

Поряд із створенням музики до трагедії «Король Лір» Балакірєв пише романси. Його приваблює поезія Лєрмонтова, яскраві, емоційні вірші Кольцова з їхнім народно-ритмічним ладом. І в музиці романсів яскраво проступає народний характер, мелодія ллється гнучко, вільно, виразно…

Закінчується 1858 рік, третій рік перебування Балакірєва в Петербурзі. Розширилося коло його знайомих. Він буває в усіх «музичних» домах Петербурга, дає уроки, виступає у сольних концертах, бере участь в камерних інструментальних ансамблях. Його життя стає дедалі цікавішим і наповненішим.