Леонтіна Бас - Розповіді про композиторів

Шуберт підняв паличку — і зал наповнився звуками стрімких гамоподібних пасажів увертюри до «Руслана і Людмили». Балакірєв захоплено слухав і увертюру, і інтродукцію, і «Лезгинку», і «Марш Чорпомора». Його вражали урочиста монументальність весільних хорів, таємнича владність чарівного маршу і яскравість східного колориту в «Лезгинці».

— Це ж неймовірно, — шепотів Балакірєв своєму другові Цезарю Кюї, що сидів поруч, — якими простими засобами Глінка відтворює східний колорит. І як майстерно! А ви зпаєте, Цезарю, мене дуже вабить Схід…

— Так, Мілію, розумію. Це ж бо один із заповітів Глінки — любов до музики інших народів.

Якась особлива сердечність панувала в залі. На естраді, де розмістився оркестр, стояв бюст Глінки, прикрашений вінком. Балакірєв дивився на цю скульптуру — і йому здавалося, що погляд великого музиканта спрямований на нього. Мілій неначе читав у цьому погляді: «Не залишай справи, початої мною. Ти повинен боротися далі, повинен нести вперед прапор російської музики!»

Якусь мить Мілій був увесь в полоні видіння. Потім квапливо озирнувся, чи не помітив, бува, цього Цезар. Але Кюї слухав музику, — на сцені учень Глінки Семен Гулак-Артемовський повнозвучним красивим баритоном співав арію Руслана…

Тоді ж, взимку 1857 року, відбулася ще одна знаменна для Балакірєва зустріч. Через кілька днів після виконання в університеті «Увертюри на тему іспанського маршу» Мілій Олексійович пішов на музичний вечір до Олександра Сергійовича Даргомижського. Коли Балакірєв з’явився у вітальні, всі гості вже зібралися. Точилася жвава розмова про музичні новини. Серед вдалих творів назвали і його «Увертюру». Хтось із присутніх згадав незабутній вечір у Глінки, коли він «подарував» Балакірєву іспанську тему. Справді, Балакірєва вважали продовжувачем творчих принципів Глінки.

Увагу Мілія Олексійовича привернув незнайомий молоденький офіцер Преображенського полку — років сімнадцяти-вісімнадцяти. Тільки-но Балакірєв хотів спитати, хто це, як до нього підійшов Кюї і представив гостя: Модест Мусоргський.

Великі голубі очі дивилися не по літах серйозно та уважно. Це якось контрастувало з підкреслено вишуканим і дещо легковажним зовнішнім виглядом. Розговорилися… Юнак був ще мало обізнаний з російською музикою, не знав ні опер Глінки, ні «Русалки» Даргомижського. Але захоплювався моцартівським «Дон-Жуаном», що свідчило про гарний музичний смак. Мусоргський чудово грав на фортепіано, хоча його легке кокетство під час виконання трохи дратувало Балакірєва.

Домовилися зустрітися ще. Коли вранці Мілій пригадав минулий день, у його пам’яті спливло юне обличчя із серйозним виразом голубих очей. Модест Мусоргський…

Невдовзі відбулася наступна зустріч. Мусоргський приніс Балакірєву свій твір — фортепіанну п’єсу «Спогади дитинства». Мілій Олексійович уважно придивлявся до нового знайомого, і поступово перед ним розкривалася глибока натура, неабиякий розум, блискуче музичне обдаровання. Опинившись у ролі вчителя, Балакірєв знайомить Мусоргського з російською музикою — із симфонічними та оперними творами Глінки і Даргомижського. Із задоволенням грають вони в чотири руки класичну й сучасну зарубіжну музику, детально аналізуючи композицію та особливості музичної мови.

На прохання Мусоргського Мілій Олексійович допоміг йому вибрати і купити рояль. Інструмент дуже сподобався Модесту: красивий звук, чудові соковиті баси. Друзі «обновлюють» покупку — грають у чотири руки Другу симфонію Бетховена.

Ім’я Балакірєва-піаніста дедалі частіше зустрічається на концертних афішах. Серйозно, вдумливо працює він над репертуаром, розучує нові й нові твори. Міцнішими стають його зв’язки з музичними колами Москви і Петербурга. Саме в цей час помирає Олександр Дмитрович Улибишев, і Мілій тяжко переживає цю непоправну втрату. Пригадуються довгі бесіди, щиросерда допомога, знайомство з Глінкою, початок петербурзької кар’єри… Як багато в житті Балакірєва було пов’язано з іменем цієї чудової людини!

Навесні 1858 року Мілій захоплюється ідеєю, підказаною йому Стасовим, — написати увертюру до трагедії Шекспіра «Король Лір». Він детально розробляє програму майбутнього твору, і поступово у нього виникає бажання написати оркестрові антракти до кожної дії. Проте здійснення цього задуму відкладається через хворобу Балакірєва. Його доглядають Стасов і Мусоргський, сумлінно виконуючи усі вказівки лікаря. Подолати хворобу допомагає молодість, і влітку Мілій знов у полоні нового задуму — написати «Увертюру на темп трьох російських пісень». Робота йде дуже швидко — через два тижні «Увертюра» була готова. Вперше її виконали в одному з університетських концертів.