Леонтіна Бас - Розповіді про композиторів

Це ім’я було дуже популярне у Відні й викликало шанобливий трепет. Відомий на той час композитор, він був одним з найулюбленіших придворних музикантів. Його опери ставилися на сценах віденських театрів, інструментальні п’єси виконувалися в концертах. Сальєрі — визнаний музичний педагог, авторитетний і досвідчений. Невипадково саме Антоніо Сальєрі перевіряв музичні здібності хлопчиків, які вступали до Віденського конвікту [1] Навчальний заклад на зразок школи-інтернату. .

Франц не дуже хвилювався, адже він ніколи не відчував у музиці жодних труднощів. Нарешті, його покликали. Хвилини, поки екзаменували Франца, здалися його батькові вічністю, і тільки природна стриманість допомогла йому взяти себе в руки.

Двері відчинилися, і Франц вийшов з екзамену. Недавні «вороги» щільним колом оточили його:

— Ну що?

Франц розгублено глянув на хлопчиків, потім перевів погляд на батька й усміхнувся:

— Здається, прийняли…

Він народився у північно-західному передмісті Відня — Хіммельпфортгрунді в останній день січня 1797 року. Голова сім’ї — тридцятичотирилітній учитель віденського передмістя Франц-Теодор Шуберт був уже батьком трьох синів. Вибившись із селян і здобувши освіту, старанний і добропорядний, він навчав дітей бідняків і мріяв про вчительську кар’єру для своїх синів. Франц-Теодор дуже серйозну увагу приділяв вихованню й освіті дітей. Окрім загальних занять, він проводив з ними й музичні уроки. Звичайно, у житті потрібно мати постійний шматок хліба. Професія вчителя здавалася йому найбільш підходящою для цього. Хвалити бога, він сам має змогу дати своїм дітям все необхідне. Але треба тримати їх суворіше.

Коли Франц-Теодор починав уроки музики із старшими синами, маленького Франца ніяк не можна було втримати на кухні. Він потихеньку пробирався до дверей і, припавши кучерявою голівкою до щілини, слухав, як грають брати. Коли ті брали неправильні звуки, на обличчі у Франца з’являлася гримаса невдоволення.

Все життя малюка було пов’язане з домашнім світом, обмеженим однією кімнатою і кухнею. Таких квартир в будинку під назвою «Червоний рак» було шістнадцять. їх населяли такі самі «багатії», як Шуберти. У Хіммельпфортгрунді і навколишніх віденських передмістях — Ліхтенталі і Россау — було зосереджено ремонтні майстерні, шовкові мануфактури, пивоварні та цегельні заводи, фабрики фарфорових виробів. Дрібні ремісники й робітники густо населяли цей район, гніздячись у маленьких типових квартирках.

Шуберти жили тут до 1801 року. Але сім’я розросталася, квартира ставала тісною. Після важкого робочого дня неможливо було знайти куточка для відпочинку. А праця в школі дуже виснажувала: переповнені класи, багато уроків. Більшість дітей бідняків училася безплатно, отже заробіток учителя був мізерний.

Після довгих пошуків Франц-Теодор знайшов на сусідній вулиці, Зойленгассе, невеликий будинок. Тут можна буде зручно розмістити школу і використати частину приміщення для житла. На гроші, що були взяті в борг, Шуберт купує будинок. І ось вже призначено день переїзду.

Старші діти допомагали батькам переносити речі, а Франц із сусідськими хлопчаками-ровесниками гасали в захваті від незвичного гармидеру й метушні. Увесь «Червоний рак» проводжав переселенців. Щоправда, Шуберти житимуть близько, одначе прощалися всерйоз. Візок рушив. Попереду — життя, сповнене таємниць і несподіваних пригод…

І справді, життя Францове тепер змінилося. Хоч освоєно вже усі двірські закапелки і все стало буденним, звичним, щось нове увійшло в поведінку Фрапца. Він став доросліший, серйозніший. Батько й брати почали помічати, що хлопчик не тільки простоює біля дверей, прислухаючись до гри старших братів. Часто його можна було застати за стареньким фортепіано: він підбирав мелодії п’єс, які чув. Його рученята лежали на клавіатурі природно, як у справжнього піаніста. Та й підбирав він відразу мелодію з акомпанементом, обома руками.

— Мабуть, час починати з Францом уроки музики, — вирішив батько. На скрипці він учив його сам, як і всіх інших дітей, а фортепіанною грою з ним мав займатися брат Ігнац. Хай це буде для нього перша вчительська практика.

Так почалися для Франца дні навчання… Батькові уроки були цікаві. Він показував, як треба тримати скрипку, смичок, і маленький Франц старанно виконував завдання Франца-старшого. Дуже скоро він уже грав короткі п’єси. Навчання гри на фортепіано пішло ще швидше. Ігнац з радістю розповідав батькам про надзвичайні успіхи свого маленького учня.