Леонтіна Бас - Розповіді про композиторів

Так остаточно склався балакірєвський гурток, який, за влучним висловом Стасова, дістав назву «Могуча кучка». В музичному житті Росії 60-х років цей гурток відіграв одну з провідних ролей. Кучкісти ставили перед собою завдання продовжувати справу Глінки, прокладаючи нові шляхи для розвитку російської оперної, симфонічної та камерної музики. Їхні творчі принципи формувалися під безпосереднім впливом передових ідей Бєлінського, Герцена, Добролюбова і Чернишевського. Мистецтво має служити народові. Цим гаслом революціонерів-демократів кучкісти керувалися в своїй творчій та музично-громадській діяльності.

Вже кілька років Балакірєва хвилювали думки про організацію музичної освіти для народу. Одна за одною у Петербурзі відкриваються недільні школи, і Мілій Олексійович задумав створити музичний навчальний заклад для широких верств міського населення. Цією ідеєю Балакірєв поділився з відомим хормейстером Гаврилом Якимовичем Ломакіним, який керував у Петербурзі хоровою капелою графа Шереметьєва. Пропозиція Мілія Олексійовича про відкриття Безплатної музичпої школи знайшла у Ломакіна повну підтримку. Тепер відкривається перед ними широке поле діяльності. Неодмінно треба організувати симфонічний оркестр і хор, які могли б давати концерти, пропагувати російську музику і кращі твори західноєвропейських класиків. А тим часом вихованці Безплатної школи здобудуть необхідні знання і понесуть їх в народ — російському селянству.

Але де ж узяти кошти для відкриття школи? І Ломакін умовляє графа Шереметьєва погодитися на концерт його капели, збір з якого піде на користь майбутньої школи. 11 березня 1862 року цей концерт відбувся при повному залі. А через тиждень у петербурзьких газетах було оголошено про відкриття Безплатної музичної школи.

Протягом дванадцяти років Балакірєв керував Безплатною музичною школою. Систематичні концерти симфонічного оркестру і хору, що складалися з вихованців школи, давали змогу прихильникам російської музики ознайомлюватися з творами композиторів-співвітчизників. Особливе місце в програмах концертів відводилося творам великого Глінки — симфонічні уривки з «Руслана і Людмили», «Камаринська». Чимало нових композицій молодих музиканті»-«кучкістів» вперше було виконано під керуванням Балакірєва. Це перші симфонії Римського-Корсакова і Бородіна, уривки з опери «Князь Ігор» та інші твори. Виступи виконавських колективів Безплатної музичної школи відзначались високою майстерністю, глибокою зацікавленістю кожного учасника — оркестранта або хориста — у важливості загальної справи.

Реакційна критика виступила проти балакірсвської школи з численними звинуваченнями. Один критик вважав, що російської симфонічної музики взагалі немає, а талановите, яскраве диригування Балакірєва називав ремісництвом. Інші писали про неповагу до давнини і ненависть до західної музики… Чимало інших перешкод виникало перед Балакірєвим. Школа не мала свого постійного приміщення, не вистачало коштів на утримання персоналу, щоразу Мілію Олексійовичу доводилося шукати нові джерела, щоб здобути грошей.

Та незважаючи на всі перешкоди, Балакірєв працював до самозабуття, віддаючи своєму дітищу всі сили, думки й почуття. Репетиції хору й оркестру, заняття в музично-теоретичних класах та навчання гри на інструменті — за все це відповідав Мілій Олексійович.

Талановитий музикант, він виявив величезні організаторські здібності і гарячу відданість улюбленій справі, Так починалася яскрава музична і громадська діяльність композитора, піаніста, диригента й організатора «Могучої кучки» — творчого гуртка молодих російських композиторів — та Безплатної музичної школи. Перші роки перебування в Петербурзі були особливо значними и довгому житті Балакірєва, який пізнав і радість перемог, і біль поразок… Але історія і час владно відбирають краще, що було віддано людям, рідному народові, вітчизняному мистецтву. І тому завжди зберігатиметься пам’ять про ті буремні роки, коли народжувалася «Могуча кучка» — одне з найплодовитіпшх дерев російського мистецтва, викохане досвідченими і дбайливими руками «садівника» — Мілія Олексійовича Балакірєва.

Франц прийшов на екзамен разом із батьком. Від природи мовчазний і сором’язливий, він знічено оглядався. Хлопчаки почали глузувати з його потертого сюртучка, обзивати мельниковим сипом. Їхпі насмішки ще більше розпалювала Францова короткозорість. Та ось почався екзамен, і всі принишкли. Один за одним входили хлопчаки до кімнати, в якій засідала комісія на чолі із самим Антоніо Сальєрі.