Леонтіна Бас - Розповіді про композиторів

— Так ось яка ви… — голос Рахманінова звучав задумливо і трохи здивовано. — Так ось яка ви, — повторив він і додав: — Доросла. Що ж, почнемо? — спитав пін і сів до рояля.

Ксенія проспівала усі п’ять романсів. Останнім був «Уривок із Мюссе». Вона почувала себе сьогодні погано, бо від хвилювання майже зовсім не спала. Але зараз, співаючи, відчувала тільки музику. Голос звучав винятково красиво, вільно, яскраво. Коли останній романс було закінчено, Рахманінов узяв ноти і написав на них у верхньому куточку: «Душевно дякую Ксенії Георгіївні за чудове виконання цього романсу».

— Те, що написано, — щира правда. Я в захопленні від вашого голосу. У вас прекрасна школа. Але головне — це надзвичайна музикальність. Ви так тонко, так глибоко зрозуміли і відчули мої твори.! Сердечно вдячний вам за спів, за ваше музикальне, чуйне виконання! А що ви ще співаєте?

Ксенії було важко говорити. Вона не могла отямитися. Все було так несподівано, так казково, що здавалося прекрасним сном.

— Я співаю ще романси Чайковського, Аренського…

— Будь ласка, якщо можна, — «Ні, тільки той, хто знав», — звернувся Рахманінов до дівчини.

— Я так давно його не співала, боюся, що нічого не вийде.

— Все буде гаразд. Починайте.

Підіймаючись від рояля, Рахманінов сказав:

— Чайковського ви співаєте гарно. Мені здається, ваше покликання — камерний спів. До речі, камерний спів оцінюю навіть вище, ніж оперний. Тим більше, що ваша музикальність, чуйність, розуміння і відчуття музики — все відкриває шлях до камерного співу.

— Я дуже вдячна вам, Сергію Васильовичу, за все, що ви сказали. Це таке щастя для мене — ви навіть не уявляєте собі! У мене велике прохання до вас…

— Прошу.

— Мені б дуже хотілося… Якби у мене була ваша фотографія…

— З радістю, Ксеніє Георгіївно, з великою радістю. Але у мене просто нема зараз, жодної нема. Я вам вишлю. Добре?

— Звичайно, добре. Вибачте. Я так багато часу у у вас забрала. Ще і ще раз дякую вам. До побачення.

— Дуже, дуже радий знайомству з вами. А фото вам вишлю обов’язково. До побачення!

Рахманінов провів Ксенію і ще раз сердечно попрощався з нею.

Вийшовши на вулицю, Ксенія враз помітила, як яскраво сяє сонце, які примхливі візерунки на вікнах, до чого ж рум’яні й привітні обличчя у людей, що йдуть їй назустріч… Вона летіла вулицями і тільки час від часу зупинялася, щоб розгорнути ноти і подивитись на дорогий її серцю напис.

Коли дівчина повернулася додому, батьків не було. Насамоті вона трохи заспокоїлася, обдумала все, що сталося. Тепер вже немає сумнівів — це ж сказав сам Рахманінов! — вона повинна віддатись співові, мистецтву. Може, коли-небудь і здійсниться її заповітна мрія — співати на одній сцені з Шаляпіним та Собіновим. Звичайно, зараз рано ще навіть і мріяти про це, але… Головне тепер — заняття. Не можна гаяти часу. Треба багато, дуже багато працювати. Це ж така велика радість — займатись улюбленою справою! Боже, яка вона щаслива!..

На обіді у Олександра Миколайовича Виноградського, диригента київських симфонічних концертів, були присутні всі відомі місцеві музиканти. Привітний хазяїн гостинно приймав Рахманінова, з яким був уже давно знайомий. Розмови точилися навколо музичних подій. Присутні скаржилися на те, що музичне життя Києва, звичайно, бідніше, ніж у столицях: нема таких яскравих виконавців, а гастролери не так часто заїжджають сюди.

— Звичайно, у столиці є цікавіші сили. Але, мені здається, не все навіть відомо вам, місцевим музичним «правителям», — сказав Рахманінов.

— Не може бути, Сергію Васильовичу, — заперечував Йосип Михайлович Миклашевський, голова Київського товариства літератури та мистецтва. — Ми ж всіх знаємо напам’ять. По прізвищах та іменах.

— От зараз і піймаємо вас на слові, люб’язний Йосипе Михайловичу, — посміхнувся Рахманінов. — Відома вам така молода співачка — Ксенія Георгіївна Держинська? — спитав він, дивлячись на їхні розгублені обличчя. — А у цієї дівчини чудовий голос, прекрасна співацька школа і, взагалі, артистична душа, вона музикальна, прекрасно відчуває і дуже яскраво передай все. Так що? Чи знаєте ви свої місцеві сили? І тому я дуже прошу вас, — сказав Рахманінов Виноградському, — зверніть особливу увагу на цю молоду талановиту співачку.

— Та що ви кажете, що ви кажете? — сполошився Виноградський. — Як це могло статися, щоб ми пропустили її! О, це ви винні, Йосипе Михайловичу! Знаєте ви цю дівчину?

— Так, я знайомий з Ксенією Георгіївною.