Леонтіна Бас - Розповіді про композиторів

Ось Віра знов помилилася, і Сергій почув невдоволений голос Місочки.

Раптом Сергій згадав — вони ж з Олександром Іллічем домовилися пограти сьогодні в більярд. Коли Сергій і Зілоті з’явилися в більярдній, Віра почервоніла, а Місочка, навпаки, дуже зблідла. Тепер обидві почали плутатися, від хвилювання нічого не бачили в нотах, руки тремтіли, пальці запліталися.

— Серьожа, — дуже серйозно звернувся до нього Зілоті,— але ж панночки гарно грають!..

Безперервні заняття продовжуються до п’ятої години. Різно о п’ятій лунає дзвін — всіх скликають на обід. За столом незмінно головує Олександр Ілліч. У відповідь на його жарти безперестану дзвенить сміх.

У жаркі дні ходять на став. Там гарно, і молоді» охоче купається. Повертаються додому, коли вечірня прохолода спускається на степ, на дерева старого парку.

Після вечері всі виходять посидіти на великій лавці. Розмовляють тихо, і від цих тихих голосів, від темряви стає особливо таємниче.

Сергій дуже любив ці вечірні години. Він завжди сидів поруч з Вірочкою. Вглядаючись у її миле личко, дивлячись у жваві ясні очі, він розповідав про своє дитинство, про домашні неприємності, про роки життя у Звєрєва. Тільки їй, бо вона слухала його так, як ніхто…

У вересні Рахманінову довелося поїхати з Іванівки, бо починався навчальний рік. А Сатіни і Скалони ще залишилися доживати на дачі тихі осінні дні, наповнені запашним ароматом скошеного сіна, спілих яблук, прозорим павутинням бабиного літа.

Навчальний рік був напружений, насичений важкою працею. Рахманінов наполегливо працював. Багато часу забирали приватні уроки, які Сергій мусив давати, щоб заробити на прожиття. При такому навантаженні Сергій писав також фортепіанний концерт, який почав ще в Іванівці. Він планував влітку закінчити усі три його частини і повністю оркеструвати твір.

Літо 1891 року Сергій знов проводив в улюбленій Іванівці, але тепер тут було не так багатолюдно і навкруги панувала тиша. Сестри Скалон поїхали за кордон лікувати Вірочку. Сергій оселився у колишньому скалонівському флігелі, і рояль був у нього в кімнаті.

Початок липня в Іванівці особливо жаркий. Навіть старий парк не може врятувати від гарячого повітря, що несеться із степового простору. Тільки в кімнаті, коли помита підлога і закриті віконниці, прохолодно. Сергій майже не виходить із кімнати. Навіть їсти йому приносили сюди. Десь о восьмій вечора підводився із стільця, розгинав спину, виходив на двір і здивовано, ніби ніколи цього не бачив, озирався навколо. Поблукавши трохи парком, лягав спати, а наступного дня знов прокидався з півнями і о п’ятій, коли сонячне проміння ледь освітлювало парк, сідав працювати. І так увесь день до вечора. Він не відчував втоми. Велике бажання побачити концерт закінченим підштовхувало його, відганяючи всі інші почуття.

Та ось 6 липня концерт було закінчено. Сергій востаннє подивився на сторінки партитури, стіл, рояль і вийшов.

Сутеніло. У вечірньому повітрі було чутно, як гомонять пташки і ледве шелестить листя. З пасовиська поверталася череда. Стояв запах солодкого меду і парного молока. Природа засинала…

Раптом страшенна втома охопила Рахманінова. Ледве тримаючись на ногах, він повернувся до кімнати. Сів до рояля і розкрив партитуру концерту…

Короткий заклик «до уваги», сповнений енергії та рішучості,— і ось вже звучить «пісня серця» — найліричніша сповідь про затаєне глибоке почуття. Скільки в ньому молодої радості, задумливих мрій та, водночас, гірких передчуттів… Фортепіано і оркестр то зливаються в своїх роздумах і бажаннях, то весело перегукуються — з лукавістю, із завзяттям. І знов, ще з більшою силою душевних поривань, з твердим не по-юнацькому прагненням перебороти всі перешкоди співає серце свою пісню — пісню кохання…

Зосереджені роздуми, спогади, мрії… І ось починається розмова, бесіда з самим собою — один на один. Вільно ллється наспів, мрійливо-сумний, проникливий. Які картини малює він? Російський краєвид з його скромною простотою? Затишні куточки іванівського парку, овіяні ніжним солодким передчуттям щастя? Якась невловима, осіння печаль відчувається в музиці… І мимоволі згадуються пушкінські рядки:

Остання частина концерту… Вона сповнена різких контрастів. Ось злітає і в’ється примхлива стрімка мелодія. 6 в ній і легкість, і жартівливість, але вражає несподівана мінливість. Музика іскриться радістю, веселим молодим сміхом. І в уяві виникає яскрава картина: радісне свято, різнобарвний натовп, що заповнив вулиці, танці, жарти, сміх… І раптом — лірична розмова, але тепер вже спокійна, врівноважена, прикрашена світлою, прозорою усмішкою. «Щастя прийшло». — наче говорить музика. — Щастя прийшло — безтурботне, ясне, як ця співуча, ласкава мелодія-пісня…