Леонтіна Бас - Розповіді про композиторів

А Сергій тим часом пішов знайомитися з Іванівкою. Ось праворуч від великого двору — фруктовий сад. Зелень свіжа, пахуча. Старі яблуні гнуть віти до самої землі. Сергій посидів на траві — такій приемно-прохолодній та м’якій, поблукав трохи і повернувся у двір. Тільки зараз він помітив тут альтанку, обвиту диким виноградом. У ній так затишно — чудовий куточок. Чийсь голос почувся зовсім поруч з альтанкою. Сергій перечекав, поки затихли кроки, і вийшов. «Додому вже чи ще поблукати?» — спитав сам себе і завернув у старий парк. Тут було особливо мальовничо. Вікові дерева стояли у задумі. Тінисті алеї, веселі галявинки, пташиний спів… Можна гуляти, гуляти. Чудово!

Коли він з’явився перед домом, всі вибігли назустріч і накинулися на нього:

— Ми тебе шукали…

— Де ти був?..

— Сергію, йди відпочивати, ти ж втомився!

— Покажіть йому кімнату.

Віра Аркадіївна взяла його за руку, як маленького, і повела всередину великого будинку.

— Тут будемо жити ми і Зілоті,— сказала вона. Потім додала: — І ти, звичайно.

Кімнати були затишні й привітні. Запах щойно вимитої підлоги змішувався з ароматом квітів.

— На першому поверсі — їдальня, кабінет і вітальня. — Віра Аркадіївна відчинила двері.— Це рояль Олександра Ілліча, — показала на інструмент в кабінеті.— А зараз я покажу тобі, що нагорі. Там біліардна, і в ній ще рояль.

— А хто там буде грати? — з прихованим шахом спитав Сергій і про себе подумав: «Мабуть, доведеться писати перекладення «Красуні» в алеях старого парку».

— Дівчата теж грають, не тільки ви з Олександром. Але буде твердий розклад, так що ніхто не заважатиме нікому.

Літній день починався рано. Ще вдосвіта, годині о п’ятій, господар Олександр Олександрович Сатін підіймався та об’їжджав маєток, поки не дуже пекло сонце. А о восьмій всі, крім подружжя Зілоті, були вже на ногах. З цього часу починалися заняття. Одного музиканта змінює інший. Музика лунає безперервно. Дівчата займаються ще й історією, пишуть диктанти, вчать щось, але весь час прислухаються до музики. І коли починає грати Зілоті, біжать до вікна. Олександр Ілліч виконує різні твори, та найчастіше звучать варіації Чайковського і фантазія Пабста на теми «Євгенія Онєгіна».

— А зараз буде рондо Бетховена, — шепоче Вірочка.

— Ні, зараз концерт Гріга, — заперечує Наташа.

— Тихше, сороки, краще послухаємо, — говорить Льоля.

Всі прислухаються… Якусь хвилину панує тиша, а потім звучить бетховенське рондо. Вірочка сяє.

— Як це ти завжди вгадуєш? — дивується Наташа.

— Я — ясновидяща, — посміхаючись, відповідає Вірочка.

Сергій працює у флігелі, де живуть Скалони. Давно вжє минули ті дні, коли «генеральші» здавалися йому гордовитими та зневажливими. Тепер вони друзі і, мабуть, друзі на все життя. Наташа — Тата, найстарша з сестер, любить повчати всіх. Сергій посміхається у відповідь на її нотації:

— Ах, милий ментор, до вже мені відомо: дві години тому ви висмоктували кров з вашої молодшої сестри. А тепер моя черга? Але в мене крові зовсім нема і м’ясо ще не наросло. А кістки тверді, ще зубки зламаєте.

Тата дуже добре грає з листа, хоч спеціально не займається як піаністка. Вона надзвичайно музикальна. З музики, власне, і почалася дружба Сергія із Скалонами.

Середня, Льоля, — Цукина Дмитрівна. Сергій придумав їй таке жартівливе ім’я за сердечну прихильність до італійської балерини, що бувала в домі Скалонів.

А наймолодша — Вірочка, «Брикуша», «Білявенька» — наймиліша з усіх, така весела й ніжна.

Перекладення балету посувається досить повільно. І Сергій, відчуваючи це, намагається працювати сумлінніше. Двічі на тиждень він займається з Наташею Сатіною, готуючи її до вступу в Московську консерваторію у клас професора Миколи Сергійовича Звєрєва. Рахманінов провів у иансіоні Звєрєва кілька років і добре знає всі вимоги професора.

Часто Сергій відчував потребу побути насамоті й раптово зникав з дому. Спочатку його несподівані виходи ображали дівчат, але потім вони зрозуміли, що самотність необхідна Сергійові: може, у ці хвилини народжується його власна музика. Гуляючи алеями, він забував про все, але тонкий слух музиканта сприймав усі звуки, що долинали здалеку. Це Вірочка почала грати у більярдній. Так, сольну програму вже зіграно, тепер — у чотири руки з Місочкою, вихователькою. Звичайно, мабуть, Місочка гнівається, що Віра грає мляво. Місочка — молода дівчина, але вона суворо поводиться з Вірою, особливо під час музичних занять.