Леонтіна Бас - Розповіді про композиторів

Пройшло кілька років, і мистецьке життя на Україні знов пожвавилося. Театральні трупи Кропивницького, Старпцького та братів Тобілевичів виступають знов, і знавці відзначають зростання їхньої майстерності. Повертається до Одеси і Петро Іванович Ніщинський. Його ім’я на цей час стає широко відомим серед передової української інтелігенції. Йому допомагає Іван Франко у надрукуванні повного перекладу «Одіссеї» Гомера. Як і раніше, Ніщинський не уявляє собі життя без музики, без хорового співу.

…На заняття хорового гуртка аматорів поспішали його учасники. Петро Іванович взагалі не любив запізнень, а сьогодні окремо попередив — треба прибути вчасно, бо чекаємо гостя. Коли всі були вже на місцях, увійшов Петро Іванович разом з Миколою Віталійовичем Лисенком. Відомий композитор приїхав до Одеси, і Ніщинський запросив його на репетицію хору.

Заспівали пісенні твори Ніщинського, а серед них — пісні «Козак Софрон» та «Закувала та сива зозуля». Дуже сподобався Лисенку спів аматорського хору. Він подякував хористам, а потім залишився з Ніщинським для розмови. Вона була дуже цікавою й корисною для Петра Івановича. Лисенко уважно переглянув ноти творів, щойно виконані хором, розпитав Ніщинського, чи давно він пише музику, як вивчав народну пісню, які особливості и її музиці помічав, що використовує в своїх творах. Мабуть, вперше Ніщинський дістав справжню професійну оцінку своєї музики, вперше почув серйозні зауваження і творчі поради освіченого музиканта. Лисенко, в цілому, дуже схвально поставився до творів Ніщинського і згодом, організувавши хор, неодмінно виконував у концертах обидва ці твори Ніщинського. Успіх був дуже великий.

Натхненний зустріччю з Лисенком, озброєний його порадами, Ніщинський працює як композитор: пише романси і створює обробку народної пісні «Ой гук, мати, гук». Останній твір він присвятив хористам театральної трупи Саксаганського — палкого прихильника народної музики взагалі і творів Ніщинського зокрема.

Наиружена праця виснажувала сили. Старість, хвороби, самотність… Він звик жити серед людей і приносити їм користь. Не витримавши самотності, Петро Іванович, хворий, знесилений, збирається до дочки п село Ворошилівку, на Поділля. Але туди його довезли смертельно хворого: в дорозі з ним трапився удар.

На гранітному надгробнику — короткий напис:

«Петро Ніщинський. Народився 9 вересня 1832 р. — помер 4 березня 1896 р.».

Простий, скромний напис про роки життя великого просвітителя і талановитого митця.

Розмов про літній відпочинок було багато в домі Сатіних. На початку червня думали виїхати на дачу — в Іванівну. Давно не збиралася така багатолюдна дружна компанія, як цього року. Особливо весело буде тому, що до Сатіних приєднаються їхні родичі —подружжя Зілоті. Олександр Ілліч, професор Московської консерваторії, відомий піаніст, у колі рідних і друзів був невтомний жартівник.

Разом із Сатінимп та Зілоті на дачі буде відпочивати близька їм родина Скалонів — дружина генерала з трьома дочками: Наталкою, Льолею і Вірочкою. Ще один учасник літнього відпочинку — Серьожа Рахманінов, родич усіх трьох сімейств. З кузинами Сатіними його зв’язувала ніжна дружба, а от зустріч з дівчатами-«генеральшами» заздалегідь лякала його. Високий, худорлявий Сергій справляв враження мовчазної, навіть сердитої людини. Саме таким він видався дівчатам Скалонам. «Чи можна взагалі подружитися з таким мовчуном?» — промайнуло в думках у кожної.

Сергій Рахманінов, студент консерваторії, теж був занепокоєний літнім відпочинком, адже він мав ще й працювати з особливою наполегливістю. Крім звичайних занять, його чекає робота над фортепіанним перекладенням балету Петра Ілліча Чайковського «Спляча красуня». Правда, Петро Ілліч не дав ще остаточної згоди Зілоті, який запропонував йому Серьожу Рахманінова. Якщо доведеться працювати над «Сплячою красунею», чи не занадто гамірливо буде на дачі й чи зможе він знайти час для занять на роялі?

Дні летіли з надзвичайною швидкістю. Наближався час від’їзду.

Дорога в Іванівку йшла крізь степ. Лише де-не-де зустрічалися переліски. Та перед селом краєвид змінився. Нарешті в’їхали в густий тінистий парк. Посеред нього стояв дерев’яний двоповерховий будинок, а далі у дворі — флігель. Всі вийшли з екіпажу і розійшлися по кімнатах розбирати речі.