Леонтіна Бас - Розповіді про композиторів

Того ж літа було закінчено другу і третю частини концерту, і 2 грудня 1900 року у Великому залі Московського благородного зібрання відбулося перше їх прилюдне виконання. Сольну партію виконував автор, диригував оркестром Олександр Зілоті.

Коли Рахманінов вийшов на естраду, усі побачили, що він дуже блідий. Невже він так хвилюється? Лише його близькі знали, що в концерт музикант приїхав зовсім хворий. Та незважаючи на це, він блискуче виконав свою партію.

Цей вечір приніс Рахманінову справжній великий успіх.

Першу частину Другого концерту композитор вперше виконав майже через п’ять місяців на музичному зібранні у відомого московського піаніста Олександра Борисовича Гольденвейзера.

Так своєрідно «виходив» на естраду Другий фортепіанний концерт. Після першого виконання всіх трьох його частин 27 жовтня 1901 року він став одним з найулюбленіших творів піаністів і слухачів.

Багато доріг відкрилося перед Рахманіновим-піаністом. Численними були його зустрічі з цікавими людьми — щирими прихильниками рахманіновського таланту, тонкими, проникливими виконавцями його творів. Деякі з цих зустрічей відіграли помітну роль в історії російського мистецтва…

На початку 1911 року київські афіші сповістили, що 21 та 27 січня відбудуться концерти Сергія Рахманінова. Ксенія зупинилася і довго стояла в задумі біля афіші. Потім швидким кроком попрямувала додому.

— Мамо, — звернулася вона до Марії Никифорівни, — вже є повідомлення про приїзд Рахманінова, а я не знаю, що робити…

— Адже ти вирішила, які ж можуть бути вагання? — відповіла мати, намагаючись переконливим тоном вселити у дочку впевненість.

— Так це ж Рахманінов, ти розумієш? — Рах-ма-ні-нов! — вигукнула дівчина.

— А Сашина рекомендація? Ти забула про неї?

— Та пі, звичайно, не забула. Знаєш, відверто кажучи, тільки це примушує мене не відмовлятися від зустрічі із Сергієм Васильовичем. Я ж так довго не співала: спочатку, пам’ятаєш, ми не могли платити, а потім — інфлуенца…

— Все це я знаю, але щось ти можеш проспівати?

— Тільки п’ять його романсів, бо інші я не повторювала. Ось ці,— і вона розгорнула нотну збірку: — «Як добре тут», «Весняні води», «Не вір мені, друже», «В моїй душі», «Уривок із Мюссе» — улюблений…

— Ти його гарно співаєш!

— А що скаже він? І взагалі, як я буду співати? Не уявляю собі…

— Намагайся не хвилюватись, інакше голос не звучатиме як слід.

— Це дуже важко, мамо… Треба тільки дізнатись, коли саме він приїде і де буде жити.

Через кілька днів Ксенія йшла по Великій Володимирській. Був ясний морозний день. Сонце грало різнобарвними іскрами на снігу. Але Ксенія цього не помічала. Вона поспішала. Ось вона вже на розі Малої Підвальної. Тиха, затишна вуличка. В одному з невеликих будиночків завжди зупиняється Рахманінов. Кілька хвилин Ксенія стоїть перед дверима. Вона не може заспокоїти серце. Нарешті дзвонить. Двері відчиняє немолода огрядна жінка.

— Мені… Я можу бачити Сергія Васильовича? — плутано говорить дівчина.

— Заходьте, будь ласка. Як сказати?

— Ось передайте Сергію Васильовичу, прошу вас, — Ксенія простягає візитну картку.

— Зараз, хвилиночку почекайте, — і жінка іде в кімнати.

Ксенія оглядає вітальню. Ніяких ознак перебування великої людини. Все зовсім звичайне.

— Роздягайтесь, будь ласка. Сергій Васильович чекає на вас, — звертається хазяйка до дівчини.

Ксенія зайшла до кімнати. Назустріч їй підвівся високий худорлявий чоловік. Обличчя таке знайоме, прилітна усмішка, лагідний погляд.

— Заходьте, заходьте, Ксеніє Георгіївно. Сідайте, будь ласка. Мабуть, змерзли? Грійтеся! — І, щоб дати дівчині заспокоїтися, продовжував: — Олександр Вікентійович говорив мені про вас, і я буду дуже радий, якщо зможу чимось допомогти вам. Ви давно співаєте?

— Ще з гімназії. А потім почала вчитись, але я не знаю… І рідні сумніваються, чи все це справжнє…

Її ніяковість поступово зникала, бо Рахманінов тримався так просто, так душевно.

— Що ж ви хочете зараз заспівати?

— Я принесла ваші романси, Сергію Васильовичу.

— А покажіть, що саме?

Ксенія подала ноти.

— Що ж, авторських заперечень немає,— усміхнувся Рахманінов. — «Уривок із Мюссе» — один з найскладніших романсів. А вам як здається?

— Мені важко сказати, але думаю, що це… ваш, дуже ваш романс… Одним словом, коли вперше почула його, саме тоді зрозуміла, хто такий Рахманінов, — рішуче дивлячись на Сергія Васильовича, сказала Ксенія і замовкла.