Леонтіна Бас - Розповіді про композиторів

— Так чому ж ви досі мовчали? — накинувся на Миклашевського Виноградський. — Треба послухати співачку. Дякуємо вам, Сергію Васильовичу!

— Послухайте її, і ви теж, як і я, будете в захваті…

Рахманінов не поспішаючи йшов київськими вулицями. Він любив це місто, з ним пов’язані приємні спогади юнацьких років. Згадалася поїздка на постановку «Алеко» — перше знайомство з Києвом. З того часу він бував тут не раз. Публіка музикальна, з гарніш смаком. І даремно жаліються на недостатній розпиток музичного життя. Треба уважніше ставитися до місцевих сил. От сьогоднішня дівчина просто не виходить з голови…

Наступного дня Рахманінов грав свій Другий концерт. Успіх був величезний. Публіку зворушили музика і блискуче виконання. Здавалося просто неможливим, щоб після такої гри звучали оплески. Хотілося залишити зал в мовчанні, не порушуючи натхнення виконавця і композитора. Наступний концерт Рахманінова, на якому виконувалися фортепіанні твори, пройшов не менш тріумфально. Захопленню не було меж.

Ксенія відвідала обидва концерти, але не наважувалася підійти ще раз до Рахманінова: природна скромність не дозволяла нагадувати про себе.

Саме в ці дні дівчина співала в музичному училищі. Суворий музичний суд слухав її уважно, адже її рекомендував Рахманінов! І Ксенія виправдала довір’я композитора. Її спів сподобався всім — і Виноградському, і директорові музичного училища Володимиру Вячеславовичу Пухальському, і всім викладачам. Тоді ж їй запропонували виступ на ранку камерної музики з романсами Рахманінова. Це була для Ксенії велика честь.

Незабаром вона одержала фотографію Рахманінова з написом: «Ксенії Георгіївні Держинській. На згадку!» та нотним автографом — перші такти «Уривка із Мюссе».

З того часу почався яскравий музичний шлях чудової співачки. Незабаром Ксенія Георгіївна Держинська стала солісткою Великого театру. Так здійснилася її мрія — співати на одній сцені з Собіновим та Шаляпіним. Здійснилася завдяки глибокій чуйності Сергія Васильовича Рахманінова…

9 серпня 1975 року світ вразила трагічна звістка — помер Дмитро Дмитрович Шостакович. Великий, мудрий митець, композитор-гуманіст, він жив одним життям зі своєю країною, чуйно в слухаючись у биття її пульсу. Влада музики над ним була безмежна, і ніщо — ні численні поїздки, ні участь у творчих дискусіях і конгресах, ні тяжка хвороба, яка виснажувала організм, — не могло зупинити безперервний, напружений процес творчості, процес народження нових музичних образів.

Великий шлях композитора в музиці розпочався у травні 1926 року. Білоколонний зал Ленінградської філармонії тоді вперше наповнився музикою Дмитра Шостаковича. Цього вечора прозвучала його Перша симфонія. Численні слухачі стали свідками народження нового визначного явища музичного мистецтва.

В одному з перших рядів сидить усім відомий композитор, директор Ленінградської консерваторії Олександр Костянтинович Глазунов. Ця немолода людина, яка уникає пишномовних словесних характеристик, відверто пожвавлюється і світлішає, говорячи про Шостаковича. У найперших проявах його яскравого таланту Глазунов бачить подальший блискучий розвиток, силу й багатоманітність композиторського мистецтва. Серед слухачів — зовсім ще молодий Іван Солертинськпй, згодом видатний музикознавець і блискучий пропагандист музичного мистецтва. Він схвильований і збуджений.

Першою симфонією Шостаковича диригент Микола Андрійович Малько відкриває програму концерту.

Початок твору прозвучав тривожно. У гострих, різких фразах вступу вгадується енергія й сила. І ось карбованим маршовим кроком владно і чітко вступав головна тема. У вишуканих контурах повільного вальсу звучить ще одна тема — побічна. Повертаючись до образу вступу, композитор ніби переосмислює його: вкрадливий шерхіт перших тактів змінюється бентежно-нервозним звучанням, легка вальсоподібна мелодія стає «жорсткою». Завершення першої частини не заспокоює. Томливе чекання, недомовленість, нерозв’язана напруга — важко передбачити завершення боротьби.

Нестримний танцювальний рух другої частини полонить яскравими, соковитими контрастами. То невигадливо веселі, то насмішкувато зухвалі образи скерцо змінюються стриманим середнім епізодом — тріо. Безмежністю рідних просторів дихає гема тріо, що нагадує російські селянські наспіви.