Леонтіна Бас - Розповіді про композиторів

Шостакович захоплений навчанням у консерваторії. В класах композиції Максиміліана Осійовича Штейнберга і фортепіано Леоніда Володимировича Ніколаєва він осягає секрети творчої та виконавської майстерності. Незабаром Дмитро Шостакович став відомим у консерваторії завдяки феноменальному слухові, дивовижній музичній нам’яті, а також індивідуальному виконавському стилеві, що вражав зрілістю та особливою ритмічною загостреністю. Водночас юнакові необхідне спілкуванпя з товаришами: прогулянки пішки через усе місто, захоплюючі обговорення й суперечки, спільне музикування, коли перегравалося все, що лише можна було знайти у Петрограді,— життя Шостаковича виповнене до краю. Він систематично відвідує симфонічні концерти, оперні вистави, сеанси Великого Німого, як тоді називали кіно.

До Шостаковичів і раніше приходили цікаві люди. Художник Кустодієв залишив зворушливо прекрасний портрет маленького Миті — вічне свідчення дружби з майбутнім композитором. Тепер, за студентських років Дмитра, у затишній квартирі на вулиці Марата з’являються його колеги й друзі: музиканти — Малько, Гаук, Солертинський; кінорежисери — Козинцев, Трауберг, Юткевич; письменники — Зощенко й Замятін; художник Радлов. Відвідини друзів ніколи не порушували трудового режиму сім’ї й, передусім, самого Дмитра Шостаковича. Цілеспрямований і наполегливий, він був безроздільно підкорений дисципліні праці. М’якість і поступливість його у життєвих справах змінювались залізною впертістю, коли йшлося про творчі питання.

У серйозних життєвих випробуваннях складається й мужніє характер Шостаковича, виробляється стриманість у вираженні почуттів, незалежність, самостійність. І коли 1922 року помирає батько Дмитра, опорою сім’ї стає шістнадцятирічний Шостакович. Твердо зваживши свою завантаженість навчанням і знайшовши можливість якусь частину часу присвятити праці, Шостакович влаштовується піаністом до кінотеатру — супроводжувати музикою німі фільми. При цьому він не знижує темп, ступінь напруженості свого самостійного навчання. Серйозна хвороба не може завадити його навчанню в консерваторії: до весняних іспитів 1923 року він приходить, як завжди, блискуче підготовлений, незважаючи на перенесену операцію.

Так підходив Дмитро Шостакович до створення Першої симфонії, яка була написана до закінчення консерваторії й принесла найширшу відомість молодому авторові у нас і за рубежем. У листопаді 1927 року її поставив Бруно Вальтер у Берліні, потім Артуро Тосканіні в Італії, Леопольд Стоковський у США: починається тріумфальний хід симфонізму надзвичайно талановитого композитора…

У довоєнні роки Дмитро Дмитрович Шостакович був одним з найпомітніших радянських композиторів. П’ятнадцять років, що минули з дня успішної прем’єри Першої симфонії, були позначені напруженою працею, яка принесла Шостаковичу справжні радощі творчих перемог і нелегкі прикрі хвилини розчарувань… Про фесор Ленінградської консерваторії, Шостакович оточений молоддю, що жадливо поривається до знань, до спілкування з чудовим музикантом. І плани нових творів зріють у свідомості композитора. Розповісти про Леніна в епічній оповіді — в «симфонії з хором» на вірші поем Маяковського й тексти народних пісень — цей задум композитор плекав вже протягом багатьох років…

Але усі плани було зірвано: 22 червня 1941 року німецько-фашистські орди віроломно напали на нашу землю. Почалася Велика Вітчизняна війна. Радянський народ у єдиному пориві піднявся на захист своєї країни. У ці важкі дні Дмитро Шостакович, залишившись у блокованому фашистами Ленінграді, задумує і протягом осені 1941 — зими 1942 років створює попу симфонію.

«Моя симфонія, — пише Шостакович у «Правді» від 29 березня 1942 року, — навіяна грізними подіями 1941 року. Підступний і віроломний напад німецького фашизму на нашу Вітчизну згуртував усі сили нашого народу на відсіч жорстокому ворогові. Сьома симфонія — це поема про нашу боротьбу, про нашу майбутню перемогу… Працюючи над симфонією, я думав про велич нашого народу, про його героїзм, про кращі ідеали людства, про чудові якості людини, про нашу прекрасну природу, про гуманізм, про красу».

Цими простими, позбавленими пишномовності словами Дмитро Дмитрович Шостакович розповів про задум одного з найзначніших творів музичного мистецтва XX сторіччя — про свою Сьому симфонію, яка дістала назву «Ленінградська».

Мужності ленінградців, їхнім випробуванням і найвищій силі духу, яка допомогла їм вистояти й перемогти, присвячено сотні літературних сторінок, кілометри кіноплівок, безліч полотен та скульптур. Проте ледве чи є щось більш вражаюче своєю силою безпосереднього впливу, емоційною правдою вираження, ніж Сьома Шостаковича! Чи є ще подібний приклад в історії музики різних народів і епох, коли музичний твір набував значення найважливішого політичного документа, що у вигляді могутньої фрески відбив песхитну внутрішню силу радянських людей, їхню віру в перемогу над фашизмом?!