Леонтіна Бас - Розповіді про композиторів

Відчуття томління, чекання, що з’явилося наприкінці першої частини, набуває дальшого розвитку в повільній третій частині симфонії. Це скорботні роздуми не лише про особисті драми. Картини нещодавніх подій, відгомони революційних бур оживають у свідомості композитора, і в розміреність маршової музики вливається важкий поступ траурної ходи…

У фіналі — найнапруженішій частині симфонії — розпалюється боротьба між тривогами, сумнівами, іронією — з одного боку та живими людськими почуттями, відвертими й благородними, — з другого. Тому й неминучі відгомони тем, які звучали раніше, різкі контрасти і загальний схвильовано-драматичний характер музики…

Успіх Першої симфонії був грандіозний. Юний автор — йому ще й двадцяти нема — скромний, сором’язливий, з вуглувато-різкими рухами, з гострим, пронизливим поглядом з-за окулярів. У відповідь на тривалі оплески він квапливо і скромно вклоняється. Слухачі, схвильовані музикою, яка щойно пролунала, мимоволі замислюються: звідки у зовсім ще молодого композитора така самостійність думки, правда вираження образів, співзвучних часові? Звідки у першому ж великому симфонічному творі така сміливість нестримної фантазії, строга організованість і водночас цілковита свобода володіння композиторською майстерністю?

…Сімейні традиції Шостаковичів були незвичайні. За участь у польському повстанні проти самодержавства у 1863 році дід композитора Болеслав Шостакович був засланий до Сибіру. Там народився батько майбутнього музиканта — Дмитро Болеславович. Діставши в Сибіру професію інженера-хіміка, він одружився, і невдовзі молода сім’я переїхала до Петербурга. Тут Дмитро Болеславович, співробітник заснованої Менделєєвим Палати мір і ваги, разом з дружиною, яка раніше вчилася в консерваторії і палко любила музику, нерідко влаштовували аматорські концерти. На них переважно звучали популярні романси, які були господареві до серця. Маленький Митя — обов’язковий слухач музичних вечорів. Частенько його можна було побачити в коридорі «прилиплим» до сусідських дверей — звідти долинали звуки рояля, звучала класична музика. За словами Шостаковича, це чи не найсильніші враження його дитинства.

Спочатку Митю навчала мати. Великі успіхи, які робив хлопчик з найперших уроків, переконують батьків у необхідності вчити сина серйозно. Невдовзі мати влаштовує його на Музичні курси. Початкову підготовку він пройшов у Ольги Федорівни Глясер, а потім у класі керівника курсів Гната Альбертовича Глясера. Метод навчання тут був не зовсім звичний для тих років. Гнат Альбертович органічно пов’язував технічний розвиток учня з його загальним музичним розвитком, домагаючись свідомого засвоєння фортепіанних прийомів. Не дивно, що ще наприкінці минулого сторіччя цей прогресивний педагог став ініціатором організації Товариства музичних педагогів і його головою.

Захоплення фортепіанною грою викликає у Миті Шостаковича непоборне бажання писати музику. Перша світова війна, хвилюючі революційні події, з якими збіглося отроцтво хлопчика, визначають зміст перших невигадливих п’єс початкуючого композитора. Тринадцятирічний Шостакович стає студентом Петроградської консерваторії.

Йшов 1919 рік. Ніколи ще Росія не зазнавала такої жаги до мистецтва, потягу до його пізнання, як тієї голодної, важкої зими. Життя в Петрограді було напружене. Тривалі запеклі бої на фронтах громадянської війни. Народ стійко переносив злигодні й труднощі…

У залі колишнього Дворянського зібрання — у філармонії — страшенна холоднеча: запітніли мідні інструменти оркестру, хмарки пари «спалахують» над хором і солістами. Виконується Дев’ята симфонія Бет-ховена. Музика перемагає усе, і втілена в ній радість — загальна радість людей, які перемогли тиранію й насильство, — зігріває серця тих, хто захищає завоювання революції. Прямо із залу йдуть на фронт балтійські моряки…

Напровесні Петроград по вінця наповнився бурхливим мистецьким життям. Нерідко вулицями міста проїздили вантажні автомобілі, в кузові яких стояли роялі або піаніно, — музиканти поспішали з концертами на робітничі околиці, інколи в’їжджаючи безпосередньо в цехи заводів легендарної Виборзької сторони або Нарвської застави. За розпорядженням Музичного відділу репертуар таких концертів був на найвищому рівні — музична класика…

Юнак Шостакович живе у гущанині подій цього разючого часу. Він захоплений могутнім ритмом життя перших пореволюційних років. Його можна побачити серед натовпу, який стає ніби учасником музичних урочистостей. Він серед тих консерваторських студентів, які скупчуються на східцях філармонійного залу й слухають могутні заклики бетховенських симфоній. І, як усі тогочасні консерваторці, він ледве зігріває диханням закостенілі пальці, перш ніж вони доторкнуться до клавішів рояля, що обпалюють холодом…