Франц Верфель - 40 днів Муса-Дага

– Заклинаю вас, ваша ясновельможносте, – він схиляється перед генералом, котрий залишився сидіти, – зробіть так, аби сьогодні з цим було покінчено! Ви дали внутрішньому ворогові – який ворогом, утім, не є – такий урок, якого в історії не знайти. Сотні тисяч людей страждають і вмирають на сільських дорогах Сходу. Покладіть цьому сьогодні ж край! Накажіть призупинити нові розпорядження про виселення. Знаю, що ще не всі вілаєти і санджаки спустошені. Якщо ви заради німецького посла і заради пана Моргентау відкладаєте великі депортації в західній частині Малої Азії, то пожалійте заради мене Північну Сирію, Алеппо, Александретту й узбережжя! Скажіть: годі! І я, повернувшись до Німеччини, буду славити ваше ім’я!

Генерал кілька разів ввічливо вказує на стілець, але гість не сідає.

– У вас, пане Лепсіус, перебільшене уявлення про мої повноваження, – заявляє нарешті він. – Здійснювати такі урядові рішення – функція міністра внутрішніх справ.

Німець скидає пенсне, так що стає видно його почервонілі очі.

– Про це я і веду мову. Не міністр і не валі чи мутесаріф здійснюють накази, а жорстокі, безсердечні дрібні чиновники й унтер-офіцери. Хіба ви або міністр хочете, щоб жінки народжували на дорогах, й їх, породіль, гнали кийками далі? Хіба за вашим бажанням цілі ділянки доріг заражені трупами, розкладаються, а Євфрат заповнений мерцями? Мені відомо, що саме так втілюються в життя інструкції.

Паша, здається, схильний піти німцеві назустріч:

– Я ціную вашу обізнаність щодо становища в країні. Я сприйму з увагою ваші письмові пропозиції про те, як всьому цьому зарадити.

Але Лепсіус простягає руки:

– Пошліть мене в глиб країни! Це і є моя перша пропозиція! Навіть старий султан не відмовляв мені в таких проханнях. Дайте мені повноваження організувати перевезення вигнанців. Господь дасть мені сил, а такий досвід, як у мене, навряд чи є у когось іншого. Мені не потрібні піастри від турецького уряду. Гроші, скільки знадобиться, я знайду сам. Німецькі й американські доброчинні установи мене підтримують. Мені вже вдалося якось організувати допомогу в широких масштабах. Я заснував багато сирітських притулків і лікарень, допоміг обладнати понад п’ятдесят господарських підприємств. Я і зараз, незважаючи на війну, зроблю не менше. Через два роки ви самі, ваша ясновельможносте, будете мені вдячні.

Цього разу Енвер-паша слухав не тільки чемно, але і з напруженою увагою. Але і Лепсіус побачив тепер таке, з чим ніколи в житті не зустрічався. Хлоп’яче обличчя генерала спотворилося раптом не виразом уїдливої жорстокості. Ні, цинізму там немає! Полярним холодом повіяло від людини, «котра задушила всіляку сентиментальність», від людини, котрій недоступне почуття провини чи муки совісті. Лепсіус дивиться на вродливе, витончене обличчя незнайомої, але вражаючої породи, бачить перед собою уособлення страшної, майже невинної примітивності, повного безбожництва. Й яку ж силу воно має, якщо не відчуваєш до нього ненависті!

– Ваші благородні наміри, – каже з удячністю Енвер, – зацікавили мене, але я, звісно, змушений їх відхилити. Висловлені вами побажання якраз і показали мені, що ми досі один одного не розуміли. Якщо я дозволю іноземцю надавати вірменам допомогу, то створю прецедент, який можна витлумачити як визнання права на втручання іноземців, а отже, іноземних держав. Таким чином я звів би нанівець всю мою політику, яка має провчити вірменський народ, показати йому, до яких наслідків веде тяга до іноземного втручання. Вірмени також нічого б не допетрали: спочатку я їх караю за зрадницькі прагнення та надії, а потім раптом надсилаю до них одного з найвпливовіших їхніх друзів, аби знову розбудити ці прагнення та сподівання. Ні, пане Лепсіус, це неможливо, я не можу дозволити іноземцю надавати цим людям милість. Вірмени тільки в нас мають бачити своїх благодійників.

Священик валиться в крісло. Все втрачено! Повний крах! Балакати більше немає про що. Був би цей чоловік тільки злим, хоча б навіть самим дияволом. Але він не злий і не Сатана, в ньому є навіть щось по-дитячому симпатичне, в цьому нещадному організаторові масових убивств.

Лепсіус задумався і не відразу збагнув усю нахабність зробленої Енвером пропозиції, яку той виклав довірливим тоном:

– Я зроблю вам контрпропозицію, пане Лепсіус. Зберіть гроші у ваших благодійних організацій в Америці та Німеччині, багато грошей. Ці суми потім принесіть мені. Я їх використаю у повній відповідності до ваших планів і за вашою вказівкою. Але ставлю вас до відома, що не дозволю ніякого контролю з боку німця чи іншого іноземця.