Франц Верфель - 40 днів Муса-Дага

– Ваше порівняння нічим не обґрунтоване.

– Природно, не обґрунтовано. Але свідчить на нашу користь. Бо нам, туркам, у стократ важче, ніж німцям, дається самоствердження.

Лепсіус у нападі болісної неуважності виймає з кишені носовичок, тримає його в руках, немов білий прапор парламентера.

– Зараз мова йде не про захист від внутрішнього ворога, а про планомірне винищення іншого народу.

Він промовляє мляво, з паузами, холодне серце Енвера його гнітить, священик обводить втомленими очима кабінет, портрети героїв. Чи не заховався там десь монсеньйор Завен, патріарх? Лепсіус негайно ж згадує, що має говорити про «економіку». Він збирається на силі для чергової атаки.

– Ваша ясновельможносте, я не такий зухвалий, аби зловживати вашим часом заради порожніх балачок. Насмілюся привернути вашу увагу до неприємних обставин, які вам, імовірно, не цілком ясні, і це природно, якщо врахувати, який тягар обов’язків несе головнокомандувач. Можливо, що я краще за вас знаю життя усередині країни, в Анатолії, Сирії, позаяк багато років працював там у найважчих умовах.

Відчуваючи, що час спливає, Лепсіус квапливо викладає свої тези. Без вірменського народу турецька держава зазнає краху в галузі економіки та культури, а отже, й у війні. Чому? Він не стане говорити про торгівлю, яка на дев’яносто відсотків перебуває в християнських руках. Його ясновельможність знає так само добре, як і він, Лепсіус, що всім імпортом відають вірменські підприємства, отже, тільки ці фірми можуть забезпечити рішення найважливіших завдань, пов’язаних із веденням війни, наприклад, постачання сировиною та фабрикатами. Достатньо назвати всесвітньо відому фірму «Аветіс Багратян і спадкоємці», у якої є філії, контори, представництва в дванадцяти європейських містах. Знищити таке підприємство набагато легше, ніж знайти йому заміну. Що ж стосується становища всередині країни, то він, Лепсіус, багатo років тому переконався, що у вірменів сільське господарство перебуває на незмірно вищому рівні, ніж у турків. Уже в ті роки кілікійські вірмени закупили в Європі сотні молотарок і парових плугів. Ось вони і дали туркам привід для погрому: останні не тільки вбили в Адані десять тисяч людей, але і розбили на друзки молотарки та парові плуги. У цьому, й ні в чому іншому, – джерело всіх бід. Десятки років вірменський народ, ця найкультурніша і найдіяльніша частина населення Османської імперії, докладає неймовірних зусиль, щоб позбавити країну стародавнього натурального господарства і долучити її до нового світy сучасного землеробства і зачатків індустріалізації. І саме через свою благословенну, піонерську діяльність цей народ стає жертвою помсти ґвалтівників і лінивців. Припустімо, ваша ясновельможносте, що ремесла, які перебувають зараз у руках вірменів, промисли, кустарні підприємства перейдуть у руки турків. Але хто замінить численних вірменських лікарів, котрі здобули освіту в Європі й лікують турків так само сумлінно, як і своїх одноплемінників? Хто замінить численних інженерів, адвокатів, учителів, чия невпинна праця пхає країну вперед? Ваша ясновельможність заперечить мені, що в разі потреби можна обійтися і без інтелекту. Але без шлунка не проживеш. Тим часом у Туреччині вирізають шлунок у надії, чи вона витримає таку операцію?

Трохи схиливши голову набік, Енвер-паша чемно вислуховує цю тираду до кінця. Зовнішній вигляд генерала – бездоганний: блискучий, молодечий, xоч потай і скутий внутрішньою невпевненістю, він гідний свого мундира, на якому немає жодної, не передбаченої кравцем складки. Зате священик більше не володіє собою. Він спітнів, краватка з’їxaла набік, рукави сорочки зім’ялися. Господар кабінету схрестив свої короткі, але стрункі ноги. Блискучі лаковані чоботи сидять на них, як на шевських колодках.

– Ви згадали про шлунок, пане Лепсіус, – ласкаво посміхається він, – що ж, можливо, у Туреччині після війни буде порожній шлунок.

– У неї зовсім не буде шлунка, ваша ясновельможносте!

Не ображаючись, генерал продовжує:

– Турецький народ – це сорок мільйонів осіб. Спробуйте, пане Лепсіус, стати на наше місце. Хіба це не великий і благородний політичний задум – згуртувати сорок мільйонів людей і заснувати національну державу, яка колись стане відігравати в Азії таку ж роль, яку відіграє Німеччина в Європі? Країна чекає цього. Ми тільки маємо взятися за справу. У вірменів, безперечно, численна інтелігенція, і це викликає тривогу. Ви справді прихильник такого штибу інтелігенції, пане Лепсіус? Я особисто – ні! У нас, турків, мало таких інтелігентів. Зате ми – давня героїчна раса, покликана заснувати велику державу та панувати в ній. А через перешкоди ми просто пepеступимо.