Василь Масютин - Царівна Нефрета

Вже зранку помітив Сатмі, що його одяг поплямлений. Інені був іще більше ослаблений, ніж можна було сподіватись, а водночас у поведінці старого була дивна нетерплячка. Карлик вовтузився над низькою помальованою скринею, де лежали одяги і старався звернути увагу Сатмія на свою роботу як на щось дуже важливе. Він приносив до Іненія ріжні одяги і напівзвернений до Сатмія питався, чи на духовних ризах може бути бодай найменша плямочка і чи в забрудненому одязі можна приносити божественну жертву. Сатмі, занятий своїми думками, не звертав на це уваги. Він не зрозумів, що Інені мав намір устати з ложа і взяти участь у ранній богослужбі.

Сатмі, знаючи слабі сили Іненія, пробував його відвести від такої постанови, але Інені стояв при ній непохитно. Сатмі успокоївся трохи на думку, що тут іде про таку важну жертву, як благання божества, щоб допомогло до перемоги у війні, яку фараон вів уже кілька місяців. Божество повинно дати знак, чи прийняти корисні умови миру, чи вести далі війну, виснажливу для обидвох сторін.

Інені вийшов зі своєї кімнати і прямував просто до святині. Знесилений опирався на раменах Сатмія. Мовчав іще більше, ніж звичайно. Сатмі побоювався, чи старець зможе простояти цілу богослужбу, і дуже обережно висловив цей свій сумнів. У відповідь на це старець звільнив його рам’я, на якому підтримувався, і ввійшов сам у двері святині. Службу правив так само зосереджено і спокійно, як завсіди.

Сильним голосом прочитав «Главу про запалювання полум’я». Запаливши вогонь, так само спокійно прочитав «Главу про кадильницю». Склавши обидві руки на кадильниці, Інені заглибився у молитві. Після цього поставив на кадильницю посуд зі святим жеврієм і посипав його запашною живицею. Живими колюмнами, що нагадували бадилля полинів, пнулося вверх кадило блакитними хмаринками.

З кадильницею в руці підійшов Інені до воріт «Святая святих», запечатаних глиною. З великим зусиллям він вимовляв слова, що супроводили обряд посвячення. Сатмі йшов за ним неспокійний, а проте Інені з виразно зазначеною рішучістю виконував обов’язок складного обряду, не пропускаючи і не змінюючи ні слова.

Він здер глиняну печатку зі засувок священних дверей і сказав майже пригаслим голосом:

– Нитки – зірвані, печатка – зламана.

Дуже довго пробував Інені в заперті «Святая святих». Священики почали вже споглядати неспокійно один на одного. Вони чекали, поки Сатмі не промовить перший, але він стояв непорушно. Його дух полинув за Іненієм і залишився там за святими воротами.

Тепер вони відчинилися знову і в них показався Інені, тримаючись за їх бічні стовпи. Він відчинив двері з великим трудом на те тільки, щоб знову щезнути у «Святая святих». За якийсь час він з’явився вдруге. З його обличчя, що легко тремтіло, вичитав Сатмі, що його сили ослабли. Пророк мусив напружити всі свої сили, щоб руками, які судорожно тремтіли, докінчити обряду і знову запечатати двері.

Сатмі відчував, як безсильне тіло його вчителя стало вдвоє таке тяжке в його раменах. Тутмос – завсіди чутливий для інших, хотів йому помогти. Він, як стара зажурена жінка, нахилив своє оголене широке обличчя до звислої голови старця і додав йому заохоти. Притримував його, коли той мусив переходити через високі сходи і підносив уверх брови на знак, що сам мучиться.

Поміч не була велика. Навіть кремезний Сатмі небавком охляв. Коли Тутмос і Сатмі опинилися на мить за плечима старця, Тутмос торкнув легенько ліктем сусіда і моргнув на нього. Під колюмною серед ріжних жіночих голов пізнав Сатмі темну голову Нефрети. Вона піднеслася навшпиньки і сперла свої рамена на плечі жінки, що стояла перед нею. Нефрета стежила за довгим рядом учителів та учнів, що минали її, поки не віднайшла очей Сатмія.

Тутмос сидів довго в Іненія. Пророк передавав йому все, що відкрило йому божество, і коли таємниця стала прилюдна, всі врадувались: божество наказало закінчити війну і заключити мир.

Коли Тутмос, гордий своєю місією, відійшов від пророка, Сатмі хотів відвідати вчителя.

Карлик заборонив йому входити до старця, мовляв, Інені занадто втомлений і потребує відпочинку. Невдовзі після цього побачив Сатмі, як карлик впустив до Іненія з переляканою міною, ввесь скоцюрбившись, – малого і як мумія засохлого старця Суаамона.

Суаамон мав славу людини, що розпоряджає таємними силами, які можуть діяти, коли треба втримати пригасле життя, вилікувати недугу, втишити біль чи навіть спричинити смерть. Його всі боялись і по змозі виминали його.