Василь Масютин - Царівна Нефрета

Небуденна поведінка Райта звернула увагу Кернервона. На запити про те, як іде його розкопна праця, він відповідав коротко і байдуже, так наче те все, що він знайшов, знав уже віддавна. Виглядало так, що він тільки з великим зусиллям може відірватись від своїх думок, відповідаючи:

– Прошу вас не йти далі, як до пункту, де я нині зупинився. Я зазначив це місце дерев’яною табличкою.

Кернервон кивнув згідливо головою.

Але коли вернувся з поля, застав Райта на тому самому місці: зігненого, з ліктями на колінах і зі схрещеними руками. Широко розплющені очі дивилися перелякані і непорушні. Довкола уст зарисувалися гострі лінії, наче старечі зморшки, Райт не помітив Кернервона. Кернервон поглянув на нього уважно, зробив рух рукою, мовби мав намір прокинути його зі сну, і врешті попрямував до виходу. При виході ще раз оглянувся, знизав плечима і сказав «дивне».

Коли Кернервон дійшов до місця з рисунком священика, відразу звернув увагу на схожість. Він не розставався ніколи зі своїм фотографічним апаратом і магнезією. Не міг стриматись, щоб не зробити зараз знимки з дивоглядного рисунку, маючи намір прирівняти його пізніше з фотографією Райта. Райта вразила імовірно оця схожість. Кернервон мав таке вражіння, мовби вкрав чужу річ.

Ніч провів Райт спокійно. Він освоївся з тим, що побачив. Хвилювання ослабло. Він був уже рішений копати далі. На другий день зранку ввійшов у заглибину, не глянувши навіть на стінні рисунки і на свого двійника і посунувся до пригробної комори, що була виповнена домашніми статками; вони вистачили б на обстанову малої кімнати. Не було сумніву, що від часу походу нічого тут ніхто не рушив. До того злодії не могли лакомитися на такі звичайні предмети, шукаючи за коштовностями. Вартість лежала тут не у матеріалі, а в його виконанні.

Не було ніяких слідів, щоб хтось порушив ті предмети, складені тут без спеціальної дбайливосте. Світло фарб збереглося і навіть такий вразливий матеріал на впливи часу як шкура, виглядала зовсім свіжа. Можливе, що земля мала тут винятково сприятливі прикмети. Приладдя, що його вживали для плекання краси, було дуже багато.

Коробочки на пахощі були прикрашені маленькими фігурками зі слонової кости, і ложечки – увесь химерний арсенал молодої красуні виповнював ріжні барвисті та різьблені шкатулки. Навіть консерватор Кернервона – старий англієць, що бачив багато такої старовини, – дивувався, в якому все це доброму стані. Він висловив здогад, що тут до консервації причинилися не тільки своєрідні прикмети землі, але високо розвинена муміфікація.

– Гляньте на це, – показував він лордові тоненьке біле полотно, – це звали єгиптяни «тканим повітрям», а я пропонував би це назвати «полотняною мрякою». Ні одна з наших красунь, навіть найбільше легкодушна, не відважилась би показатись перед людьми у сукні з такої матерії. Чи ви пригадуєте одежу короля з Андерсенової казки? Оця «мряка» має три тисячі років, а проте вона така густа, міцна і м’яка, як колись. Ми дуже горді на поступ нашої техніки, але цю матерію ткали руками на веретенах незвичайно примітивних.

Найбільшою прикметою знайдених предметів було те, що вони були непорушно цілі, бо так то вони мало ріжнилися від добичі інших дотеперішніх розкопів. А проте було в них щось нез’ясовано нове: якийсь подих особистого смаку, на підставі якого можна було робити висновки про власника мертвих предметів. Важко було означити словами смак Нефрети, яка вибрала для себе всі ці речі, а може навіть їх замовляла за власними вказівками. Вона оминала всякого перевантаження прикрас, воліла якомога прості лінії і спокійні сполуки кольорів. У маленькій скриночці незвичайної краси лежали звитки папірусу. Райт не передав її нікому, а власноручно виніс із гробниці. Вхід до дальших комор завалила на всю довжину щілини плита з написом, що пригадав йому знайоме ім’я «Нефрет». Райт опанував нетерплячку, вирішивши, що не посунеться вперед, заки не відчитає змісту папірусів. Щойно тоді міг би станути перед Нефретою, коли знатиме про неї все, якнайбільше. А хто може сказати про неї більше, як звитки з її поезіями?

Обережно і святошно ніс Райт скриночку перед собою. У такій позі побачив його лорд Кернервон, що був захоплений знайденими скарбами, які робітники повиносили наверх.

– Прийміть мої побажання, Райте. Мені здається. що один із нас має при собі талісман щастя. А може ми обидва. Зложіть побажання і мені: я знайшов те, за чим шукав – гріб останнього фараона вісімнадцятої династії. Що ви зробите з тими всіма речами? Ви мусите негайно відіслати їх до Каіро. Я їду туди. Коли вам не трудно, то поможіть мені і допильнуйте перевозу.