Василь Масютин - Царівна Нефрета

– Сучасні священики зовсім так само, як у давніх часах, шукають за розв’язкою проблем у хмарах. Я познайомився у Берліні з професором Стакеном. Більше неприємного чоловіка ледве чи знав коли.

Райт так само, як Кернервон, що зрікся готелевого життя в Люксорі, мешкав тепер у шатрі, яке дістав від лорда. Він оглядав відкриті гроби і стежив за роботами Кернервона, що зібрав цілу громаду бездільних арабів, щоб відкидали землю і непотрібні румовища.

Час до часу їздив Кернервон до Каіро, але Райт, що ввесь час за чимось нипав, навіть не покидав поля з розкопами. Він нагадував тих шукачів з магнетичною паличкою, що ходять з ліщиною у руках і чекають, поки не вибухне з-під неї джерело. Він хвилювався. Відпочинок, якого він сподівався від цієї подорожі, полягав на тому, що він писав. Безпосередньо перед від’їздом він саме почав нову працю.

Коли Кернервон був раз неприсутній, Райт блукав недалеко місця останніх розкопів лорда. Паличкою в руках, яку взяв на прохід, розкидав на боки відламки каміння. Він думав невпинно тільки про одне: про Нефрету – таємничу, таку йому близьку, а тільки вимріяну.

Маленька ящірка зашелестіла в якійсь щілині. Райт нахилився, щоб поглянути, куди це в’юнке створіння щезло. Щілинка перерізувала замазаний, ледве помітний напис. Йому здавалось, що у знаках було щось з імені Нефрети. Нахилився і поволі відчитував:

«Ви, що приходите до мене, ви, що блукаєте по землі, де живете віками і проходите крізь вічність, ви – жерці та слуги Озіріса, ви, що знаєте божу мову, ви, що входите в тінь моєї смерти або проходите мимо неї, прочитайте надпис на цьому камені і вимовляйте без остраху моє імення. Ви – смертні і вічно безсмертні, ким ви не були б, пам’ятайте за мене перед володарями правди, бо над вами нависла ласка божа. Згадайте теж мене».

Райт очистив камінну плиту спершу палицею, потім руками. Поламав нігті і поздирав шкіру до крови.

«Вона як пальма – пальма між мужчинами, як любов між жінками, як володарка кохання, струнка, як пальма кохання серед жінок, – ніколи не бачили люди ще такої жінки ні дівчинки. Хвилі її волосся чорні, чорніші за ніч, чорніші за овочі тернини. Рожеве її личко, червоніше за яспис, червоніше за укус дактиля. Гарні її груди…»

Тепер бачив Райт Нефрету з ясністю, що п’янила його змисли. Загоріло-рожеве обличчя обрамоване чорною ніччю її волосся. Її уста тремтять від шепоту, її очі горять.

У голові Райта крутилося, щось, як оливо, натискало її. Він ледве добрався до шатра і ледве розумів слова, з якими звернувся до нього лорд. Мовби кудись із віддалі дійшли до нього звуки:

– Стакен занедужав… Прийшов лист від вашої жінки… Чи ви не почуваєтесь добре, Райте.

– Ні, я здоровий. Тільки мушу відпочити сам.

Райт провів ніч неспокійно. Був утомлений, як після довгої подорожі, і тільки хвилинами старався забути про проведений день. Але поодинокі картини з того дня верталися невідхильно. Ще раз і ще раз вертався тою самою дорогою, що зарисовувалася перед ним незатертими лініями. Бачив ящірку з цікавим поглядом, як ховається у щілині, далі замазаний напис, що виринає щораз виразнішими знаками, і врешті обличчя Нефрети.

Над ранком пригадав слова Кернервона про Стакена і про лист від жінки. Лист лежав перед ним з розмашистим письмом, поквапний, без одного розділового знаку, як телеграма.

«Не можу більше негайно приїжджай пощо ми сюди приїжджали Стакен взиває тебе хорий я читала про це в газеті».

Згадка про Стакена додала йому сили. Він передчував небезпеку і підготовлявся до оборони.

«Стакен взиває мене… Отже до роботи!»

Лордові подобався запал, з яким Райт брався до розкопів. Досі він бачив у ньому тільки мрійника. Записану брудну плиту, очищену наоспіх, Райт відчитував тепер основно. Він знайшов її на просторі поза межами робіт Кернервона. Лорд заявив про щиру охоту допомогти Райтові тим більше, що сам тепер не мав важної праці. Але знайденою плитою поцікавився менше, ніж Райт сподівався.

Мері дістала від Райта коротку відповідь:

«Усе на найкращій дорозі вияснюється. Потерпи ще трохи».

Мері нудьгувала. Вона накуповувала всякі дрібниці в Каіро так само запопадливо, як у Берліні. Може, навіть із більшим запалом. Щоб зробити приємність своєму чоловікові, вишукувала старовину по крамницях – очевидячки фальшовану. Тужила за Берліном, але не могла зважитися на поворот сама. Вона не вміла здати справи зі своїх почувань до Райта. Він був її чоловік, подобався їй, був інший, як решта мужчин, і вона прагнула його якось інакше, ніж інших. На неї знаходили спокуси з іншого боку, але остаточно думки про обов’язок перемагали.