Ліман Френк Баум: Латочка з Країни Оз

– Так, справді, це зніме з тебе масу турбот, – погодився Чаклун. – До речі, я помітив, що ти брала з буфета банки з компонентами для мізків. Які ж якості ти вибрала для служниці?

– Тільки найпотрібніші для скромної дівчини, – відповіла дружина. – Я не хочу, щоб вона стала зарозумілою, як Скляний Кіт. Тоді вона почуватиметься нещасною й обділеною, бо її справа – допомагати мені по господарству, а не байдикувати.

Оджо із занепокоєнням вислухав ці слова. Він почав розуміти, що вчинив неправильно, без дозволу підсипавши зайві компоненти. Але тепер уже було пізно каятися: мізки вкладено в голову Латочки, а дірка міцно зашита. Можна було, звичайно, зізнатися у скоєному, але Оджо боявся викликати гнів Кривого Чаклуна і його дружини. До того ж, йому здалося, що дядько Нанкі на його боці, бо бачив, як він підсипав у суміш порошки з інших банок, і не сказав ні слова. Але дядечко взагалі говорив вкрай рідко.

Поснідавши, всі вирушили в лабораторію Чаклуна, де перед дзеркалом на підлозі лежав Скляний Кіт, а Латочка, як і раніше, сиділа на лаві.

– Ну а тепер – за справу, – коротко сказав Кривий Чаклун. – Зараз відбудеться найбільше диво, на яке здатний чарівник навіть у Країні Оз, бо в будь-якій іншій про це не може бути й мови. Тож, гадаю, оживлення Латочки має відбуватися під музику. Приємно усвідомлювати, що першими звуками, які вона почує, будуть прекрасні акорди.

Сказавши це, він підійшов до грамофона, вбудованого в маленький столик у кутку, і став його заводити, а потім приладнав до пристрою велику золоту трубу.

– Музика, яку надалі слухатиме моя служниця, – своєю чергою завважила Марголотта, – це накази її господині. Але я нічого не маю проти того, що її появу на цьому світі вітатиме невидимий оркестр. Потім мої розпорядження і вказівки цілком замінять його.

Грамофон заграв веселий марш, а Кривий Чаклун відімкнув шафу й дістав золоту баночку з Живильним Порошком.

Потім всі підійшли до лавки, де сиділа Латочка. Марголотта і дядько Нанкі зупинилися біля вікна, Оджо став збоку, а Кривий Чаклун – перед лялькою, щоб зручніше посипати її Порошком.

Скляний Кіт теж підійшов ближче, щоб подивитися на небачене видовище.

– Усі готові? – запитав доктор Піпт.

– Усі готові, – відгукнулася його дружина.

Тоді Кривий Чаклун нахилився до Латочки й перехилив баночку. З неї висипалося кілька крупинок чудодійного засобу, що впали на голову і руки ляльки.

– Щоб чари спрацювали, потрібно кілька хвилин, – пояснив Чаклун, акуратно посипаючи ляльку Порошком.

Аж раптом Латочка підняла руку й вибила баночку з руки Кривого Чаклуна. Марголотта й дядько Нанкі так злякалися, що відскочили назад і, зіткнувшись одне з одним, зачепили полицю, з якої на них упала банка з Каменеформом.

Побачивши це, Кривий Чаклун закричав так, що Оджо відскочив убік, а слідом за ним, заломивши від жаху свої ганчіркові руки, і Латочка. Скляний Кіт своєю чергою сховався під столом. Тож Каменеформ потрапив тільки на Марголотту й дядька Нанкі. Чари спрацювала миттєво: живі істоти перетворилися на мармурові статуї.

Оджо відштовхнув Латочку і підбіг до дядька Нанкі – свого єдиного друга й захисника. Та, схопивши його за руку, відчув тільки холод і твердість. На мармур перетворилася і його довга борода. Кривий Чаклун у розпачі бігав по кімнаті. Він благав дружину пробачити його, відповісти йому, знову повернутися до життя.

Латочка швидко отямилася від переляку і з цікавістю почала роздивлятися все, що її оточувало. Помітивши дзеркало, вона з подивом втупилась у нього, вивчаючи свою незвичайну зовнішність – очі-гудзики, зуби-намистинки, кирпатий ніс. Потім, звертаючись до свого зображення, продекламувала:

Вона вклонилася, і її зображення теж вклонилося. Потім весело розсміялася, після чого Скляний Кіт виповз з-під столу і сказав:

– Мене не дивує твій сміх над собою. Ти згодна, що маєш жахливий вигляд?

– Жахливий? – здивувалася Латочка. – Та я просто чарівність! Я – дивина, а отже, єдина серед свого роду! У світі багато загадкових, безглуздих, смішних унікальних істот, але я, мабуть, найцікавіша з них усіх! Тільки бідоласі Марголотті могло спасти на думку створити таку дивну істоту. Але я тішуся, дуже тішуся, що я – це я і ні на кого не схожа.