Ліман Френк Баум - Латочка з Країни Оз

– Я піду з Латочкою та Оджо, – заявив Скляний Кіт.

– Не можна! – відрізав Чаклун.

– Чому?

– Ти розіб’єшся. До того ж від тебе їм не буде жодної користі.

– Не можу з вами погодитися, – бундючно промовив Кіт. – Три голови краще, ніж дві, а в моїй – чарівні рожеві мізки.

– Ну йди, – роздратовано промовив Чаклун. – Від тебе одне суцільне занепокоєння, і я тішуся, що позбудуся такої компанії.

– У такому разі я обійдуся без вираження подяк, – сухо завважив Кіт.

Чаклун вийняв із шафи маленький кошик і, щось у нього поклавши, вручив Оджо зі словами:

– Тут трохи їжі й деякі магічні амулети. Це все, що я можу дати тобі із собою. Однак упевнений, що дорогою ти знайдеш друзів, які тобі допоможуть. Бережи Латочку і достав її назад цілою і неушкодженою – вона ще стане в пригоді моїй дружині. Щодо кота на ім’я Шкідник, то, коли він занадто докучатиме, дозволяю розбити його вщент. Все одно він мене не поважає і не слухається. Даремно я вставив йому рожеві мізки!

Оджо підійшов до дядька Нанкі й ніжно поцілував його в мармурову щоку.

– Я спробую врятувати тебе, дядечку, – сказав він так, немов статуя могла його чути.

Потім він потиснув скарлючену руку Кривого Чаклуна, який вже лаштував над вогнищем свої чотири казани. Оджо взяв кошик і вийшов з будинку. За ним рушила Латочка, а трохи позаду крокував Скляний Кіт.

До цього Оджо ніколи не подорожував. Знав тільки що, спустившись з гори, можна опинитися в краї, де живе багато жвакунів. Латочку оживили тільки сьогодні, й вона ще нічого не знала про Країну Оз, а Скляний Кіт зізнався, що ніколи не відходив далеко від будинку Чаклуна. Інших стежок видно не було, і деякий час вони йшли лісом мовчки, розмірковуючи про важливість даного їм доручення.

Раптово Латочка розсміялася. Це було дуже комічне видовище, бо тоді її щоки вкривалися зморшками, носик підіймався, очі блищали, а куточки рота кумедно злітали вгору.

– Що тебе розвеселило? – запитав Оджо, пригнічено міркуючи про те, що трапилося з дядьком.

– Ваш світ, – відповіла дівчинка – Який він дивний! І взагалі, яка химерна штука життя. Ось мене зшила Марголотта зі старої ковдри, щоб служити їй вірою і правдою, а я стала вільною, як вітер, через випадок, який ніхто не міг передбачити. Тож гуляю білим світом й радію життю, а жінка, яка зробила мене, стоїть кам’яним ідолом. Якщо це не смішно, то я тоді не знаю, над чим сміятися.

– Ти ще не познайомилася як слід з цим світом, бідна, наївна Латочко, – сказав Кіт. – У ньому не одні тільки дерева, що зараз оточують нас з усіх боків.

– Але дерева – частина цього світу, і дуже симпатична його частина, – заперечила Латочка, похитуючи головою так, щоб її руді кучері розліталися. – А між ними я бачу папороть, зелений мох, квіти. Якщо решта світу хоча б наполовину така прекрасна, як ця, я рада, що живу!

– Я не знаю, яка вона, ця решта світу, – буркнув Кіт, – але швидко це з’ясується.

– Я все життя прожив у лісі, – зізнався Оджо, – і мені ця гущавина здається похмурою, і галявини з квітами тут незатишні. Я більше люблю відкриті простори, де можуть жити люди, багато людей.

– Цікаво, чи зможе хтось із тих людей, яких ми зустрінемо, зрівнятися зі мною? – почала Латочка. – Поки що ті, кого я бачила, сильно мені поступаються – шкіра бліда, безбарвна, одяг понуро-блакитний. А я виграю найрізноманітнішими барвами. Тому й весела, а ти, Оджо, сумний!

– Тепер я розумію, що вчинив неправильно, підсипавши тобі так багато мізків, – буркнув хлопчик. – Чаклун мав рацію, коли сказав: з мізками в тебе вийшов перебір, і це тобі не на користь.

– А яке відношення ти маєш до моїх мізків? – зацікавилася Латочка.

– Пряме. Марголотта хотіла дати їх тобі зовсім небагато, тільки для виконання домашньої роботи, але коли вона відвернулася, я додав у тарілку з мізками додаткових рис з різних банок, що стояли у шафі Кривого Чаклуна.

– Дякую тобі, друже! – вигукнула Латочка, пританцьовуючи. – Багато мізків краще, ніж мало мізків.

– Але їхні властивості повинні добре поєднуватися, а в мене не було часу, щоб дотриматися правил. Судячи з того, як ти поводишся, склад вийшов так собі.

– Хіба то в Латочки мізки! – пирхнув Кіт. – Ось у мене мізки – диво. Помилуйтеся, як крутяться рожеві кульки!

Вони довго йшли лісом, доки не підійшли до струмка, який перетинав стежку. Оджо присів відпочити й підкріпитися. Виявилося, що Чаклун поклав туди пів хлібини і шматок сиру. Оджо відламав по шматку хліба і сиру, але з подивом виявив, що продуктів не поменшало.