Ліман Френк Баум - Латочка з Країни Оз

– Помовч! – крикнув Чаклун. – Помовч і дай мені зібратися з думками. Інакше я просто збожеволію.

– Тьху, я втомився грати цей марш, – заговорив Грамофон через трубу різким, скрипливим голосом. – Якщо ти не заперечуєш, друже Піпт, я трохи перепочину!

Кривий Чаклун похмуро втупився на музичний ящик.

– Яке невезіння! – гірко вигукнув він. – Живильний Порошок потрапив на Грамофон.

Він підійшов до нього й побачив, що золота баночка з заповітним Порошком перекинулася над Грамофоном, просипавши увесь свій дорогоцінний уміст на нього. Тепер Грамофон ожив і почав пританцьовувати, тупаючи ніжками столика, до якого був прикріплений. Це дриґання так розлютило доктора, що він пхнув занадто веселу машину в куток і притиснув її лавкою.

– Від тебе й раніше не було спокою, – гірко промовив Кривий Чаклун. – Але живий Грамофон здатний звести з розуму всіх нормальних людей у Країні Оз.

– Попрошу без образ! – озвався Грамофон. – Ти ж сам мене оживив, старий! Я тут ні до чого.

– Так, наробили ви справ, докторе Піпте, – презирливо завважив Кіт.

– Я не скаржуся, – сказала Латочка і стала весело кружляти по кімнаті.

– Це все я винен, – сказав мало не плачучи Оджо, вражений долею дядька Нанкі. – Мене недарма кличуть Невдахою.

– Що за нісенітниця, хлопче! – весело вигукнула Латочка. – Якщо в тебе є розум, щоб ухвалювати рішення, тебе не можна вважати невдахою. Невдахи – це ті, хто діє навмання, як доктор Піпт. А в чому, власне, проблема, пане Чарівних Справ Майстре?

– На мою дорогу дружину і дядечка Нанкі випадково потрапив Каменеформ і перетворив їх на мармурові статуї, – сумно відгукнувся Чаклун.

– Так чому ти не посиплеш їх цим твоїм Порошком з баночки і не перетвориш знову на людей? – запитала Латочка. – Ха-ха-ха! Справ-то!

Кривий Чаклун, почувши це, аж підстрибнув.

– І справді! Мені це якось не спало на думку! – вигукнув він і, схопивши золоту баночку, підбіг до дружини.

Латочка своєю чергою промовила:

Чаклун видерся на лавку, бо був такий кривий, що інакше не зміг би дотягнутися до голови дружини, і почав трясти над нею баночку. Але з неї не висипалося ні крупинки. Чаклун зняв кришку, зазирнув усередину і з криком відчаю пожбурив її.

– Жодної крупинки! Все, все пішло на цей проклятий Грамофон. Нічим оживити мою дорогу дружину!

Кривий Чаклун обхопив голову руками і гірко заплакав.

Оджо стало шкода Чаклуна. Він підійшов до нього і м’яко нагадав:

– Ви можете зробити ще порцію Живильного Порошку, докторе Піпте.

– Так, але на це піде шість років. Довгих шість років доведеться помішувати вариво в чотирьох казанах руками і ногами, – сумно відповів бідолага. – І всі ці шість років нещасна Марголотта стоятиме тут і докірливо дивитиметься на мене.

– Невже немає іншого способу? – поцікавилась Латочка.

Спочатку Кривий Чаклун похитав головою, але потім щось пригадавши, сказав:

– Є ще один чарівний рецепт, який може зруйнувати дію Каменеформу і повернути до життя і Марголотту, і дядька Нанкі. Та для нього потрібні речі, які дуже важко дістати. Однак з ними я міг би миттєво зробити те, на що витрачено шість років.

– Дуже добре, то знайдімо те, що потрібно, – запропонувала Латочка. – Це все-таки краще, ніж гнути спину над казанами.

– Непогана ідея, Латочко, – схвально відгукнувся Скляний Кіт. – Тішуся з того, що в тебе непогані мізки. А мої – взагалі незрівнянні. Ти тільки подивися, як крутяться рожеві кульки.

– Латочка? – перепитала дівчина. – Ти назвав мене Латочкою? Це що, моє ім’я?

– Пам’ятається, моя бідна дружина збиралася назвати тебе Ангеліною, – подав голос Кривий Чаклун.

– Латочка мені подобається більше! – розсміялася дівчина. – Це ім’я більше мені підходить, я ж бо зроблена з клаптиків і латочок. Дякую, пане Коте, за те, що ви мені його придумали. А у вас теж є ім’я?

– Є, але дуже дурне. Його дала мені Марголотта, і воно аж ніяк не підходить до такої особи, як я, – відповів Кіт. – Вона назвала мене Шкідником.