Ліман Френк Баум: Латочка з Країни Оз

Особливе захоплення Оджо викликала голова Латочки. Оскільки Кривий Чаклун довго працював над Живильним Порошком, у Марголотти вистачало часу, щоб як слід попрацювати над деталями.

Так, волосся вона зробила з яскраво-рудої пряжі, й воно спадало на плечі ляльки акуратними пасмами. Очима служили два срібні ґудзики, які Марголотта зрізала зі старих штанів чоловіка. Зіницями – чорні нитки, якими вони були пришиті. Над вухами довелося трохи помудрувати, адже служниця повинна мати гострий слух, щоб чути всі розпорядження господині. Врешті-решт Марголотта зробила їх із золотих платівок, пришивши нитками через спеціально просвердлені дірочки. У Країні Оз золото – ходовий метал, його широко використовують у господарстві, бо воно м’яке і добре піддається обробці.

Прорізавши отвір для рота, Марголотта вшила туди дві нитки перлів. Це були зуби. Потім зі шматка червоного плюшу вона зробила ляльці язик. Оджо дуже сподобався рот Латочки, й господиня потішилася його похвалою. Обличчя ляльки складалося з безлічі клаптиків, тому не вирізнялося красою. Одна щока була жовтою, друга – червоною, підборіддя – синім, а лоб – фіолетовим. Там, де мав бути ніс, красувався оранжевий клаптик.

– Загалом найкраще обличчя – рожеве, – сказав Оджо.

– Слушно, але в мене не знайшлося під рукою шматка рожевої матерії, та це й неважливо, адже служниця має передовсім бути працьовитою, а не красивою. Якщо мені набридне її різнобарвне обличчя, я завжди можу побілити його.

– А мізки в неї є? – запитав Оджо.

– Ось про мізки я й забула! – вигукнула Марголотта. – Дякую, що нагадав! Ще не пізно їх вставити. Доки ми її не оживили, з нею можна зробити все, що завгодно. Але головне – не вкласти їй занадто багато мізків. Та й ті, мабуть, мають відповідати її статусу. Якщо підсумувати: не треба їй бути занадто розумною.

– Даремно! – сказав дядько Нанкі.

– Ні, я впевнена, що маю рацію, – заперечила жінка.

– Він просто хотів сказати, – пояснив Оджо, – що без добрих мізків служниця не зможе як слід розуміти, що ви від неї хочете, і ретельно виконувати всі доручення.

– Може, й так… – задумливо промовила Марголотта. – Однак занадто розумна служниця не складе собі ціну й робитиме свою роботу абияк. Ні, це дуже тонке питання. Тут треба вгадати і кількість, і якість мізків. Нехай моя служниця буде тямущою, але в міру.

З цими словами вона підійшла до шафи, де стояли блакитні банки з акуратними наклейками, що позначали їх уміст. На полиці з написом «Складові частини мізків» містилися: «Послух», «Тямущість», «Розсудливість», «Сміливість», «Щирість», «Привітність», «Освіченість», «Правдивість», «Поетичність», «Самостійність».

– Так, хвилиночку, – сказала Марголотта. – Насамперед візьмемо «Послух».

Вона зняла з полиці банку й одсипала з неї в тарілку.

– «Привітність» і «Правдивість» теж годяться, – додала господиня й одсипала потроху з кожної банки. – Ну ось, мабуть, і все, – закінчила Марголотта, – інші якості служниці ні до чого.

Дядько Нанкі, що стояв поруч із Оджо, постукав по банці, на якій було написано «Кмітливість», і сказав:

– Трошки.

– Трошки «Кмітливості»? Так, мабуть, слід додати, – сказала Марголотта і вже взялася було за банку, аж тут Кривий Чаклун гукнув від вогнища:

– Марголотта! Швидко до мене!

Вона підбігла до чоловіка і допомогла йому зняти всі чотири казани з вогню. Вода з них википіла, і на дні кожного залишився білий порошок. Чаклун обережно пересипав його на золоте блюдо й почав перемішувати золотою ложкою. Коли він закінчив, сипкої маси виявилося всього-на-всього з пригорщу.

– Ось Живильний Порошок! – переможно вигукнув доктор Піпт. – Тільки я знаю, як його робити. Щоб отримати цю жменьку, в мене пішло шість років, але й вона вартує цілого королівства. Багато королів віддали б усе на світі, аби тільки роздобути такий Порошок. Коли він охолоне, я перекладу його в маленьку баночку, а поки що стежитиму, щоб поривом вітру його не здуло і не розкидало по кімнаті.

Дядько Нанкі, Марголотта і Кривий Чаклун стояли й милувалися чудодійним Живильним Порошком, однак Оджо значно більше зацікавили мізки Латочки. Вирішивши, що не можна позбавляти її тих хороших властивостей, що були під рукою, він непомітно додав у тарілку всього потроху з кожної банки.

Незабаром Марголотта згадала про Латочку і підійшла до буфета.

– Так, так… – міркувала вона вголос. – Я хотіла додати дівчині трохи «Кмітливості», що заміняє «Розум», який доктор ще не навчився як слід робити, – і, взявши банку з «Кмітливістю», вона підсипала з неї в тарілку трохи вмісту.