Ліман Френк Баум: Латочка з Країни Оз

Біля підніжжя гори, що відділяла Країну Жвакунів від Країни Лісовиків, стежка роздвоювалася. Дядько Нанкі пішов по тій, що вела до гори, і Оджо рушив за ним, не ставлячи зайвих запитань. Він зрозумів, що вона приведе їх до будинку Кривого Чаклуна, який був їхнім найближчим сусідом.

Увесь ранок вони йшли гірською стежкою, а в полудень присіли на поваленому дереві й доїли хліб. Потім знову вирушили в дорогу й години через дві побачили обійстя доктора Піпта.

У нього був великий будинок, теж круглий і пофарбований у блакитний колір, як робили це всі жвакуни. Навколо ріс розкішний сад з блакитними тістечковими та бубликовими деревами, з кущами, які давали чудові збиті вершки і блакитне масло. На городі подорожні побачили грядки з блакитною капустою, блакитною морквою і блакитним салатом, вельми апетитними на вигляд. Були там і грядки з шоколаду-карамелі.

До них вели вузенькі доріжки, посипані блакитним гравієм, а широка стежка вела до парадного входу в будинок. Він стояв на галявині, за якою починався похмурий густий ліс, що оточував обійстя з усіх боків.

Дядько Нанкі постукав у двері, і на порозі з’явилася приємна пухкенька жіночка, одягнена в усе блакитне. Вона усміхнулася гостям і мило привіталася.

– Ви, напевно, пані Марголотта, дружина доктора Піпта? – запитав Оджо.

– Так, мій милий, і я рада бачити в нашому будинку мандрівників.

– А чи не могли б ми побачити знаменитого Чаклуна?

– Зараз він дуже зайнятий, – сказала господиня. – Але ви заходьте, я пригощу вас обідом. Ви, напевно, йшли здалеку, щоб потрапити в цей самотній куточок.

– Так, – сказав Оджо, коли вони увійшли в будинок. – Ми йшли здалеку, причому зі значно усамітненого місця, ніж ваше.

– Невже в Країні Оз такі існують?! – вигукнула жінка. – А, зрозуміла! Напевно, ви живете в Блакитному Лісі?

– Цілковита правда, пані Марголотта, – кивнув Оджо.

– Господи! – вигукнула вона, подивившись на старого, і сказала: – та це ж Нанкі, на прізвисько Мовчазний?

– Так, – відповів дядько Нанкі.

– А ти, мабуть, Оджо Невдаха? – звернулася вона до хлопчика.

– Я й не знав, що мене звуть Невдахою, – зізнався Оджо. – Але це ім’я мені підходить.

– Тобі й справді не пощастило, мій милий – примовляла Марголотта, накриваючи на стіл і дістаючи з буфета їжу. – Живеш один у лісі, який похмуріший за наш. Але тепер, коли ти пішов звідти, може, тобі й пощастить. Якщо у своїх мандрах позбудешся «не», то станеш Оджо Удачливим, а це набагато краще.

– Як же мені позбутися цього «не»? – пожвавішав Оджо.

– Не знаю, просто пам’ятай про це, а якщо трапиться така можливість, не проґав її, – сказала жінка.

Оджо ніколи в житті не їв таких смаколиків! На столі стояло апетитне рагу, тарілка з блакитною квасолею, глечик солодкого блакитного молока, блакитний пудинг із синіми сливами. Коли гості як слід підкріпилися, господиня запитала:

– Ви прийшли до лікаря Піпта у справі чи просто так?

Дядько Нанкі лише похитав головою, а Оджо сказав:

– Ми подорожуємо, тож вирішили у вас трохи відпочити. Дядько Нанкі навряд чи дуже хоче зустрітися зі знаменитим Кривим Чаклуном, але я прагну хоч одним оком глянути на нього!

Жінка на мить замислилася.

– Пам’ятаю, колись, багато років тому, мій чоловік і твій дядько Нанкі дружили, – сказала вона. – Може, їм буде приємно знову побачитися. Я вже казала, що Кривий Чаклун дуже зайнятий, але якщо ви обіцяєте не заважати, то я дозволю вам зайти в його лабораторію і подивитися, як він готує своє дивовижне зілля.

– Було б чудово! – весело вигукнув хлопчина. – Я мрію це побачити!

Марголотта провела гостей у круглу кімнату в задній частині будинку, де містилася лабораторія чародія. Вона мала куполоподібну стелю і безліч вікон, тому світла в ній не бракувало. Під стіною стояла широка довга лава й кілька стільців. У великому каміні горіли блакитні поліна, а над блакитним полум’ям висіли чотири великих казани, у яких щось булькало і парувало. Скорчившись у три дуги, чаклун одночасно руками й ногами, до яких були прив’язані дерев’яні черпаки, щось у них розмішував.

Дядько Нанкі підійшов було привітатися зі старим приятелем, простягнувши руку, але обмежився тим, що просто поплескав Чаклуна по лисій маківці й вимовив:

– Що?

– А! Мовчазний завітав, – завважив доктор Піпт, не повертаючи голови. – І він хоче знати, що я роблю? Так ось, коли я закінчу, то в мене вийде Живильний Порошок. Тільки я знаю, як його приготувати. Якщо ним щось посипати, той предмет, чим би він не був, відразу оживе. У мене пішло на приготування цього зілля кілька років, але тепер я можу сказати, що справа наближається до кінця. А порошок роблю для моєї дружини Марголотти, він їй для чогось дуже знадобився. Сідай зручніше, Нанкі, а коли я закінчу, ми поговоримо.