Наталена Королева - Силует

Опинився він у країні – Кугістан. Володар її Назир-Лек приняв поета не менш гостинно, ніж і баґдадський каліф. Та, видко, був цей Назир-Лек меткий чоловік, бо не тільки викрутився від війни, але й помирив Абул-Касима з Магометом-Гасаном. Це вможливило Фірдусі прожити останні роки у свойому рідному місті. Там він і помер у 1020 році, досягши глибокого віку.

Поховали поета в його власному саду. Але магометанський духовник не дозволив на належні молитви над могилою «єретика» Фірдоусі, що оспівував і вихваляв «реліґію світла». Аж уночі побачив він дивний сон: ніби він піднявся на небо і приступив до брами раю. Там побачив «райського» поета, що походжав у зеленому одягу, як у свому власному садку. Здивований шейх [20] Шейх, арабське слово, – наставник магометанського монастиря. зблизився до вартового янгола й запитався, як це воно, що такий «страшний єретик» потрапив у Алахів рай та ще й одягнутий увесь у «святий» зелений колір?! І райський вартовий відповів йому:

– Коли б за все життя нічого доброго не зробив цей чоловік, то вже за один його вірш гідний він бути в раю, бо написав він про Бога так: «Знаю лише, що коли у світі є справді дійсність, то це – Ти».

І мусульманський шейх молився ревне за невірного.

Та, може, й султанові в тій добі приснився якийсь химерний сон. Бо згадав Магомет-Гасан, що колись таки вчинив він кривду свойому поетові, не дотримав даного слова. І він післав цілу каравану [21] Каравана, перське слово, – валка з навантаженими возами або верблюдами. з щирим золотом до Фірдусі, що заробив той за умовою. Та каравана прийшла саме в день похорону поетового.

Але після Фірдусі лишилися його сестра та єдина донька. А що жінки в Персії мали право розпоряджати по вподобі власним майном, то ці дві поетові спадкоємиці, знаючи, яких прикростей він зазнав за життя через те султанове золото, й тепер відмовились його взяти. Каравана подалася назад, але незабаром вернулася до Шадаби знову. Прислав те золото володар, щоб за нього хоч тепер вибудували ту греблю, що її бажав мати Фірдусі.

Коли поставили загати, сталася дивовижна в будівничій практиці річ: по викінченні насипу лишилося ще чимало золота з султанового дару. Тоді в рідному місті поета поставили гарний пам’ятник. І знову лишилося чимало. Та впертий Магомет-Гасан не хотів узяти назад ані зерна з того, що вважав за зароблене добро покійного поета. І щоб те ненависне золото не наробило йому знову прикростей, він звелів роздати його бідним у краю Фірдусі на його честь і згадку.

…Ніколи так ясно, як тієї весни в Провансі не відчула я відгуків недавніх леґенд. Мов пахощі ладану, що вже догорів, розливались в повітрі згадки й спогади про минуле давне й вічне, й наповнювали повітря мого довкілля. Ось вже й не видко запашних кучерів сизого диму, а все ще перебуваєш в його ароматі, чуєш його на устах, ним повне волосся й насякнута одіж. Дійсність – та це ж лише стовбур квітучої броскви, твердий, грубою корою укритий, як і кожен стовбур, – та ж хмарка рожевого квіту перетворює звичайну деревину в Аркадійську мрію, в постать Дріяди. Усміхнена – вона простягає ніжні руки-віти до неба й – хто знає? – коли б підстерегти її вночі – може, точиться в легенькому танку, моя казкова русалка в теплій місяшній повіні?!.

Того року Великодні Свята припали на чудові дні достигаючої весни. Й затужила душа «продовжити собі Великдень», пережити повніше згадку про радість першого Воскресення. І чом би ж мені, справді самітньо, нехтуючи комфортабельними способами подорожі, не відбути прощі по місцях, де жили чи де бували ті, що за свого земного життя бачили власними тілесними очима божеську апотеозу безсмертя – славу Воскресення Христового?

Марсейський бревіяр говорить:

…коли ж схотіли жиди затерти й сліди по Христі в Палестині, то до Провансальської Землі, саме на острів Камаргу пристала галєра. Була без вітрил, без стерна і без весел. Й принесло те судно цій країні, а одночасно й цілій Европі разом з трьома Святими Маріями й віру Христову. Воскреслий Лазар поніс «добру вість» до Масилії (Марсейлю) й був там єпіском першим, Марта з вірною служницею своєю Марцелою подалась до Тараскону, Марія Магдалена помандрувала до країн гірських, Максимін, близький учень Христа, дістався до Акве-Сексте. А дві Марії – Марія Яковлева та Марія Саломея, разом з нубійкою Сарою, колишньою улюбленою слугою Магдалени, лишилась на острові Камарзі…