Array Колектив авторів - Антологія української фантастики XIX—ХХ ст.

Брав участь в обороні Варшави 1939 р. і був поранений, під час війни вчителював на Холмщині, жив у Львові. По війні оселився у Мюнхені, а з 1948 р. – у Вінніпезі. Редагував чимало періодичних видань. Автор праць зі славістики, літератури, мовознавства, історії церкви та філософії.

Обидва оповідання походять з газети «Новий Час».

– Кожен з вас може обстоювати свою думку. А що торкається процесу зіновіївців у Лєнінґраді, то тверджу за припущенням Троцького, що Сталін-Джуґашвілі мав до діла з загартованими бойовиками з групи так званих старих революціонерів… Таке медіюм менш податне на дію гіпнозу, ніж, скажемо, жінка, або навіть птаха, чи звірятко.

– Згода, пане професоре! – відповів молодий асистент гінекольоґічної клініки, який своє заперечення конче починав «згодою», немов боєць, який перед двобоєм подає противникові руку на привіт. – Згода! Підписуюся руками й ногами. Одначе не треба випускати з уваги одного факту. А саме: лікарі віддали на послуги ҐПУ незнаний досі препарат, ін’єкція якого ослаблює пацієнтові волю.

– Перепрошую, пане докторе! Ви помиляєтеся, – відповів своєю традиційною формулою професор, немов читав акт старовинного шабльонового присуду. Зрештою, навіть вислів згоди професор починав запереченням. – Ви помиляєтеся. Хоч би навіть і справді зайшов цей факт. Хоч би навіть виявилося, що гіпнотизери були освітлені зеленим світлом у темній тюрмі і без упину повторювали в’язням їх мниму вину, аж поки в них не вмовили. Gutta cavat lapidem. Староримська правда. Мені розходиться про силу суґестії, як таку. Бачите, людина таїть у собі великі сили. Надприродні сили. І ціле щастя, що вона, злочинна у більшости людина, про них не знає. Коли б конокрад Распутін був свідомий своєї суґеруючої сили, напевно, поповнив би сто разів більша садистичних актів, і ще за життя, а не in exstremis, як це сталося, був би канонізований. Зрештою, ще в давньому Єгипті злочинці використовували силу суґестії для негідних затій, використовуючи загіпнотизованих третіх осіб, як знаряддя. Одначе Творець послав людям її на пожиток, як і все те, чим ми зловживаємо. Ніщо не є створене на шкоду людям. Наприклад, на віденській клініці зробили експеримент із впорскуванням гадючої їді. І виявилося, що вона лікує нежить. Подібно людей лікується суґестією від шкідливих, а часто навіть убивчих гонів [92]та схильностей, що переходять міру.

Маю на увазі самосуґестію, що кермує всім нашим внутрішнім життям і на послугах якої перебуває фізичний організм людини. Дозвольте мені це твердження ілюструвати прикладами. Я бачив каліку від уродження, який відкинув палки і пішов собі свобідно. Знаємо жінок стигматичних, які, подібно як Марія Магдалина, переживають Христові муки й мають п’ять ран. Потім: совість, страх, любов, відвага, самолюбство, радість, лєтарґ. Я знав жінку, якій приснилося, що вона злетіла зі скали в Альпах. Прокинувшись, побачила, що впала з ліжка, але мала поламані кости. Віра в уроєні заслуги та здогадну власну негідність, параноя, меґальоманія, клєптоманія та всі иньші роди манії, здоровля й недуга – це все самосуґестія. Цікавить мене вершок, так би мовити, омега того явища. А саме: смерть. Знаю одну людину, досить серйозну та зрівноважену, яка приобіцяла мені, що на власне бажання вмре. Я сам визначив час: завтра, десята вечора. Сеанс триватиме рівно п’ятнадцять хвилин. Такий між нами заклад.

– А чи вільно бути присутніми особам третім?

– Розуміється. Це я собі заздалегідь застеріг. Таким робом матиму рівночасно свідків.

– А коли він виграє заклад? Як небіжчик, не матиме змоги допом’янутися.

– Навпаки, панове. Між нами була списана нотаріяльна умова. Бачите, він задовжився клініці на поважну суму грошей. Коли не мав можливости заплатити, кредит перебрала на себе прозекторія. Якщо він не вирівняє їй до кінця життя належності з відсотками, то тіло його переходить законно на власність прозекторії. Отже, по його смерти, себто, коли він виграє заклад, я ліквідую всі його грошові зобов’язання та понесу всі кошти похорону.

– Але припустім, що зайшло таке: він передчуває день своєї смерти. Моя прабабуня докладно провістила годину свого кінця. Тільки очікувала з війська мого батька. «Він йде… Я чую його кроки. Коб не спізнився. Мені залишилося тільки дві години жити…» – такими були її слова.

– Я це передбачив, мій пане. Термін сеансу я сам довільно призначав кількаразово й знову пересував. Одначе в мого контрагента не було ані тіні спротиву. На все годиться… Отже, будьте ласкаві завтра прибути своєчасно. Десята вечора пункт.